0 товарів 0.00 UAH

Список бажань

×
Ваш список бажань порожній. Перейти до каталогу?

Я застрял меж двух этих берегов

20.08.2025

«АХЕЙСКИЙ ЦИКЛ» Г. Л. Олди — отныне «суперомнибус»! / «АХЕЙСЬКИЙ ЦИКЛ» Г. Л. Олді — відтепер «суперомнібус»!

Дорогие друзья!
На авторском сайте «Мир Олди» «АХЕЙСКИЙ ЦИКЛ» Г. Л. Олди опубликован в виде «суперомнибуса»: все книги цикла — единой позицией, на двух языках. Отныне весь цикл доступен одним файлом в полном объеме, как говорится, «в один клик».
Большое спасибо замечательной переводчице Галине Панченко и неутомимому админу «Мира Олди» Евгению Ступникову!

Добро пожаловать в Элладу — в мир мифов и легенд древней Греции, в мир Ахейского цикла, который составили романы «Герой должен быть один», «Одиссей, сын Лаэрта», «Внук Персея» и «Золотой лук» — и совсем новая книга из этого цикла «Эллада»! Да, «Эллада» теперь также включена в «суперомнибус» Ахейского цикла.

Дорогі друзі!
На авторському сайті «Світ Олді» «АХЕЙСЬКИЙ ЦИКЛ» Г. Л. Олді опубліковано у вигляді «суперомнібусу»: усі книги циклу — єдиною позицією, двома мовами. Відтепер увесь цикл доступний одним файлом у повному обсязі, як то кажуть, «в один клік».
Велика дяка чудовій перекладачці Галині Панченко та невтомному адміну «Світу Олді» Євгенію Ступнікову!

Ласкаво просимо до Еллади — до світу міфів і легенд стародавньої Греції, до світу Ахейського циклу, що його склали романи «Герой має бути один», «Одіссей, син Лаерта», «Онук Персея» й «Золотий лук» — і зовсім нова книжка з цього циклу «Еллада»! Так, «Еллада» тепер також включена до «суперомнібуса» Ахейського циклу.

Ahejskij_Cikl_duo-0-0-0-0-1755700129.jpg

Так же спешим напомнить, что на сайте выгла аудиоверсия сборника «Эллада». Теперь книга в авторском исполнении Олега Ладыженского доступна одним файлом в полном объеме, как говорится, «в один клик».

Добро пожаловать в Элладу — в мир мифов и легенд древней Греции, в мир Ахейского цикла, в мир уже наверняка знакомых вам книг «Герой должен быть один», «Одиссей, сын Лаэрта», «Внук Персея» и «Золотой лук». И вот теперь — «Эллада»!

ellada_cover_audio-0-0-0-0-1755700601.jpg

Планы и новости

Олди, знаете ли, работают несмотря ни на что. Ну, это не новость. Новости ниже:

Такие дела. А сайт "Мир Олди" всегда рад хорошим людям, кто хочет помочь и нам, и всем, кому мы эту помощь отправим.

У Польщі вже вийшов серпневий номер журналу фантастики «Nowa Fantastyka», і в ньому опублікована повість Г. Л. Олді «Проект “Калі”» (перша частина повісті «Калі-Юґа»). Велика дяка перекладачці Еві Біалолецькій, редакції журналу та Сергію Пальцуну (Київ), який дуже посприяв цьому перекладу та виданню.

А ось що пише про це Павел Лауданьский (https://www.facebook.com/plaudanski/posts/pfbid02p4DUxqPQgwPASh9bNSy5EH6XsMo1v1Kru7Vit1yTpMjTWeMVNKnF2pwwCkZvEfcjl), перекладач та великий знавець фантастики:

Серпневий номер нашого улюбленого журналу вже вийшов, і в ньому серед іншого […] повість класиків, мабуть, вже, бо дебютували ще в далекому 1991 році, які творять під псевдонімом Г. Л. Олді (Henry Lion Oldie), відомі у нас, зокрема, за романами «Месія форматує диск» (1997, польське видання — Solaris 2004) або «Шлях Меча» (1996, польське видання — Solaris 2007).
Опублікована повість — «Проект Калі» — була написана в 2023 році, увійшла до збірки «Особливий час», виданої в 2025 році, і перекладена Евою Біалолецькою.

У наступних номерах журналу планується також видання другої та третьої частин повісті «Калі-Юґа»: «Танець» і «Проєкт "Шива"».

photo_2025-07-25_09-20-04-0-0-0-0-1755701711.jpg

Некоторое время назад в издательстве Freedom Letters вышла в свет в бумажном виде новая книга Г. Л. Олди «Особенное время» — цикл фантастических повестей и рассказов, действие которых происходит здесь и сейчас, во время войны, которую Россия развязала против Украины. А теперь, кроме бумажной, доступна и электронная версия книги. Добро пожаловать!

P. S. Книга “Особливий час” українською також готується до видання: як на папері, так і в електронному вигляді. І бук-трейлер українською теж буде. Все буде! Просто видавництво Freedom Letters встигло раніше.

«Время, — говорит герой этой книги, — это не только груда пыльных столетий. Древнюю систему залпового огня время превращает в лук, извергающий тысячу стрел. Но время способно и поступить наоборот. Лук оно превращает в систему залпового огня. Особенное время, помните? Война — это всегда особенное время».
Богиня Кали — повелительница боевых дронов; Бог Шива — повелитель РЭБ. Индийские божества, древнегреческие мифы, украинская демонология, секретные военные разработки, искусственный интеллект (искусственный ли?). Новая техногенная мифология переплетается с древними легендами, восстают из небытия странные и жуткие существа, меняется реальность. Сегодня Орфей — это позывной, а Эвридика погибла под ракетным обстрелом. Что же вокруг: ад, иллюзия, реальность — или новая нейросеть?
Новая книга Олди — цикл повестей и рассказов, написанных в то самое особенное время, в годы полномасштабной войны. Времена смешиваются, седая древность восстаёт в кровавом сегодня, потому что герои никогда не умирают навсегда.

Представляем вам бук-трейлер к «Особенному времени», созданный Броней Громовой:

Задумчиво

Культурные люди спорят до усрачки, обсуждая то, что построено на действиях, силе и эмоциях, а вовсе не на культуре.
Это все, что надо знать о базисе и надстройке общества.

* * *

Все чаще юные комментаторы называют меня "дедом", используя это слово, как оскорбление. Мне же вспоминается давняя история:
Читая "Путешествие на Запад" У Чэн-Эня, я в свое время обратил внимание, что Сунь Укун, Король Обезьян, круша скалу, в которой прячутся демоны, частенько кричит: "Демоны, открывайте! Это я, ваш дедушка Сунь Укун!"
Позднее мне объяснили, что такое заявление означает: "Я *** вашу бабушку!", т.е. "Я старший в роду, щенки!"
Так что дедушка - это комплимент.

* * *

В последнее время все чаще вспоминаю старую восточную пословицу: "Доблесть карлика в том, чтобы дальше плюнуть!"

* * *

Я досить часто спілкуюся з нашими військовими віч-на-віч. Наші читачі, давні знайомі та зовсім незнайомі люди, ті, кого я раніше тренував, - зараз вони на фронті, розвідники та піхота, ракетники та повари. Коли вони випадково опиняються в Харкові, то буває, що пишуть або дзвонять.
Ми сідаємо в якійсь кав'ярні. Розмовляємо.
І знаєте, що? Ці розмови - прекрасний антидот від отрути, яка густо тече соцмережами.
Будьте живі, друзі мої, живі та здорові!

* * *

Є два типи людей: ті, хто щось робить, і ті, хто тільки критикує інших. Ці множини МАЙЖЕ не перетинаються: у перших немає ні часу, ні бажання займатися порожньою балаканиною, у других немає ні бажання, ні часу займатися справою.
(Слово МАЙЖЕ виділив великими літерами спеціально для тих, хто любить чіплятися до будь-якого слова. Так, «універсали» теж зрідка трапляються — але саме що ЗРІДКА.)

Поэзия


Качаются деревья за окном,
Шумит извечный летний метроном,
Июль уходит с опустевшей фляжкой,
Приходит август со своим вином.
Гойдаються дерева за вікном,
Шумить нестримний літній метроном,
Йде липень, чия пляшка спорожніла,
Надходить серпень зі своїм вином.

* * *

Я хотел, чтоб меня любили,
Чтобы вечно аплодисменты,
Если хвалят, пускай в три смены,
Если плюшки, давай любые.

Я хотел, и оно сбывалось,
И ладонь о ладонь сбивалась,
И хвалили, не уставая,
И звенели вослед трамваи.

А минуты в часы свивались,
Времена надо мной смеялись,
Я смеялся над временами,
А не надо бы, а не надо,

Поседели мои рябины,
Истрепался курган бумажный,
Я хочу не терять любимых,
Остальное не так уж важно.
* * *

Я хотів, щоб мене любили,
Хай би оплесків грім без міри,
Якщо хвалять, так у три зміни,
Якщо "ку", так усі зробили.

Я хотів, і воно збувалось,
І долонечки вщент збивались,
І хвалили, не хвилювали,
І дзвеніли услід трамваї.

А хвилини в роки звивались,
А часи з цих бажань сміялись,
Я сміявся з часів, дурепа,
А не треба б, не тре, не треба,

Паперові димлять кургани,
Стала сива осіння злива,
Не втрачати б мені коханих,
А все інше - то неважливо.

* * *

Отдай, говорят, свою юность нам на растерзание,
Надежды, друзей, биографию, факты, дерзания,
Предай, откажись и покайся, ведь дело нехитрое...
Отдай, говорят, и позволим стареть тебе заново.
* * *

Віддай, кажуть, юність свою на поталу,
Надії, кохання - було та й не стало,
Покайся та зрадь, адже справа нехитра...
Віддай, вони кажуть, й дозволимо старість.

* * *

Жизнь распята на кресте
(душу высели),
Гвозди в досках соцсетей –
Байты-пиксели.

Споры, фотки, новости,
Тащат волоком,
И куда тут вознестись,
Кроме облака?
* * *

Життя розп'яте на хресті
(а душу висели),
Цвяхи у соцмереж прості -
Це байти-пікселі.

Новини, дописи, листи -
Не хочеш? Марно.
Ну і куди тут піднестись,
Як не до хмари?

ПОЛЕЗНЫЕ СОВЕТЫ

Если сделаешь прогнозов
Сорок тысяч с половиной,
Обо всем, что происходит,
И о том, что будет после,

То со временем ты сможешь,
Что бы в жизни ни случилось,
Заявить с довольным видом:
«Ну а я что говорил вам?»
КОРИСНІ ПОРАДИ

Сорок тисяч, та ще й з гаком,
Про усе, що відбувалось,
І про те, що буде після,

То напевно зможеш згодом,
Що б там у житті не сталось,
Заявити, встав навшпиньки:
"Ну а що, що я казав вам?"

* * *

Почему ты смеёшься, они говорят,
Ты смотри, допоёшься, они говорят,
Доиграешься, договоришься, схлопочешь,
Все, один остаёшься, они говорят.

Ну и что, что один, им вослед говорю,
Сам себе господин, им вослед говорю,
Только вы уж, пожалуйста, не возвращайтесь,
Кто ушел, тот иди, я вослед говорю.
* * *

Що ж так вільно смієшся ти, кажуть вони,
До дурного доб'єшся ти, кажуть вони,
Доклопочешся, брате, дограєшся, згинеш,
Все, один залишаєшся, кажуть вони.

Та й гаразд, що один, їм услід я кажу,
Сам багаття, сам дим, їм услід я кажу,
Головне, ви, будь ласочка, не повертайтесь,
Хто пішов, той іди, їм услід я кажу.

* * *

У мироздания прилёт. Все окна - в хлам.
Кто в коридоре прячется, кто по углам,
На двадцать первом этаже банкет и танцы,
Этаж под ними - сущий ад, сгорел дотла.
* * *

Світобудова - бач, приліт. Вщент вікна – бах!
Хто заховавсь у коридор, хто по кутках,
Он двадцять перший поверх - там бенкет і танці,
Під ними поверх - справжнє пекло, сущий жах.

* * *

До меня дошло, о великий царь,
Что когда доносят на мудреца,
А поэт скучает в глухом зиндане,
То игла тупеет в тюрьме яйца.
* * *

Я узнав, мій царю, аж спав з лиця,
Що коли доносять на мудреця,
А поет в глухому сидить зиндані,
То тупіє голка в тюрмі яйця.

* * *

В переписке крокодил сказал гиене:
- Я специалист по психогигиене!
И ответила гиена крокодилу:
- Да, я знаю, я когда-то к вам ходила.
* * *

У мережі крокодил сказав гієні:
- Фахівець я, любко, з психогігієни!
І відповіла гієна крокодилу:
- Так, я знаю, я колись до вас ходила.

* * *

Между честных и тактичных,
Между белых и пушистых
Я не белый, не пушистый,
Не тактичный и не честный.

Я всю жизнь у вас учился
Такту, белизне и чести,
То ли я не научился,
То ли вы не научили.
* * *

Між тактовними та чесними,
Між пухнастими та білими
Не пухнастий і не білий я,
Не тактовний і не чесний.

Все життя у вас учився я
Такту, білизні та гідності,
Чи то я вже не навчивсь у вас,
Чи то ви вже не навчили.

* * *

Гомер, слыхал, ты пишешь Одиссею?
Ты, брат, пиши, но только без воды.
Какое море?! Взяли, встали, сели,
Мечи, щиты, доспехи, копья, цели,
И на дорожках пыльных у Цирцеи
Геройские оставили следы.

Побольше драк, движухи и веселья -
И выйдет то, что надо, Одиссея,
Бестселлер и сказителям пример...
Ворчишь? Не хочешь? Да ты слеп, Гомер!
* * *

Гомере, чув, ти пишеш "Одіссею"?
Давай, пиши, та тільки без води.
Яке ще море?! Весла, чайки серуть -
Мечі давай, списи, бої пісенні,
І наші на доріжках у Цирцеї
Геройські відкарбовані сліди.

Дай нам двобої, енергійні сцени -
І вийде найкрутіша "Одіссея",
Бестселер з неї б видавець зліпив...
Не хочеш? Гей, Гомере, ти сліпий!

* * *

Скандалы, войны, ссоры, ругань, там разломали, тут украли,
Из недруга слепили друга, а дружбу второпях просрали,
Куда ни глянешь, все святые, а что рога, так это модно,
История идёт по кругу, но говорит, что по спирали.
* * *

Скандали, війни, сварки, туга, тут розламали, далі вкрали,
Із ворога зліпили друга, а дружбу поспіхом просрали,
Куди не глянеш, всюди святість, а що роги, то зараз модно,
Історія по колу руха себе, а каже - по спіралі.

Я БЫЛ ОДИССЕЕМ

Я знаю, что боги жестоко играют с провидцами,
Я знаю, Итака — замызганный остров в провинции,
Где ждут без печали,
И встретят, увы, без веселья,
Судьба беспощадна, твои измеряя провинности,
И смерти причина банальна: нехватка провизии, —
Но все же я был Одиссеем.

Я знаю, что к кручам Скамандра, конечно же, шли не мы,
Что Троя забыта, а после раскопана Шлиманом,
И суть не в Цирцеях,
Когда распадаются семьи,
Шуршит неизбежность по сердцу рифлеными шинами,
И дело не в страсти, не в памяти, даже не в имени...
Но все же я был Одиссеем.

Гомер одряхлевший в маразме скучает под липами,
Страдая склерозом: какими-такими Олимпами
Мы грезили, братцы?
В итоге мы жнем, где не сеем.
Я знаю, риф прошлого мифа усеян полипами,
Забыты Аякс, Менелай, Агамемнон и Тлиполем,
Но все же я был Одиссеем.

Нас мало. Нас горстка. Быть может, лишь двое иль трое нас.
Мы плыли к Итакам. Мы насмерть стояли под Троями.
Нас жены дождались.
Мы в борозду бросили семя.
Вселенная, в сущности, просто и плоско устроена,
А странников участь — плыть к дому и брезговать тронами...
Я знаю. Я был Одиссеем.
Я БУВ ОДІССЕЄМ

Я знаю, що боги жорстокі у іграх з провидцями,
Я знаю, Ітака — то острів у дальній провінції,
Де марно чекають і стрінуть, на жаль, не пісенно,
Безжалісна доля рахує провини всі,
І смерть так банальна: голодному місце на цвинтарі...
Нехай, бо я був Одіссеєм.

Я знаю, до схилів Скамандру, без сумнівів, йшли не ми,
А Троя забута, ще й потім розкопана Шліманом,
Та й що нам Цирцея,
Коли до сім'ї нема серця!
Шуршить неминучість по долі рифленими шинами,
І справа не в пристрасті, в пам'яті, навіть не в імені...
Нехай, бо я був Одіссеєм.

Гомер у маразмі нудьгує під древніми липами,
Склероз у Гомера: якими-такими Олімпами
Ми мріяли, браття?
Чекаємо там, де не сієм.
Я знаю, риф давнього міфу укритий поліпами,
Забуті Аякс, Менелай, Агамемнон і Тліполем,
Нехай! Бо я був Одіссеєм.

Нас мало. Нас жменька. Дивись, лише двоє чи троє нас,
Пливли до Ітак ми, до смерті стояли під Троями,
Рідня дочекалась,
Як та борозна те насіння.
По суті, наш Всесвіт і просто, і плоско влаштований,
Він нам присудив повертатись, гидуючи тронами...
Я знаю. Я був Одіссеєм.

* * *

Что сгорело, стало пеплом,
Что звучало, стало эхом,
Тишиною - то, что пело,
Было счастьем, было смехом.

Пониманье болью стало,
Плоть живая стала сталью,
Плуг на сабли перекован,
Что ж такого?

Только звон монетки мелкой,
Тихий звон копейки медной,
Подпись на бумаге сметной,
Обелиск в ограде смертной.

Лучик солнца на плите
Пишет буквы, да не те,
Золотая канитель,
По краям от липы тень.
* * *

Що звучало, стиха луною,
Мертва тиша — те, що співало,
Що раділо, стає виною.

Усвідомлення болем стало,
Тіло стало міцною сталлю,
Плуг на шаблю перекували.
Що, замало?

Тільки дзвін-передзвін монетки,
Дзвін копійки, мов брязк планетки,
На кошторису підпис вищий,
Обеліски на кладовищі.

Промінь сонця на плиті
Пише літери не ті,
Заповіти золоті,
По краях від липи тінь.

* * *

Едут четверо всадников - меч да коса,
Лук, венец, кучка гирек лежит на весах,
И ругаются всадники: "Что ж вы за люди?
Всё просрали, вплоть до Апокалипсиса!"
* * *

Їде четверо вершників - меч і коса,
Лук, вінець, гирки брязкають на терезах,
Гучно лаються вершники: "Що ж ви за люди?
Все просрали, аж до Апокаліпсиса!"

* * *

Бродим адом, словно раем,
Ищем, ищем рай в аду,
Потому что Бог - не фраер,
И получим, что дадут.

Мы из Божьего кармана
Тянем кассу, щипачи,
Все нам мало, все нам мало,
Все нам...
Вот и получи.
* * *

Пеклом ходимо, як раєм,
Рай шукаєм на ходу,
Все тому що Бог - не фраєр,
Візьмемо те, що дадуть.

Ми з Господньої кишені
Вкрали касу, щипачі,
Треба ще нам, треба ще нам,
Треба ще...
Тримай, лічи.

ОДИССЕЙ У ЛАЭРТА

Папа, прости, что так долго.
Честное слово, спешил.
Камень бессмертного долга
Тяжек для смертной души.

Папа, я груб и циничен.
Сам понимаешь — война.
Словно микенский возничий,
Пью слишком много вина,

Женщин люблю равнодушно,
В силах убить малыша...
Знаешь, мне скучно, мне душно —
Я разучился дышать,

Путь мой усталостью мечен,
Словно рапсода строка —
Жду, когда снова на плечи
Ляжет родная рука.

Папа, мне жалко, что мама...
Ладно, давай помолчим.
Клочья былого тумана
Медленно тают в ночи,

Трепет уснувшего дома,
Вяжущий вкус черемши...
Папа, прости, что так долго.
Честное слово, спешил.
ОДІССЕЙ У ЛАЕРТА

Батьку, пробач, що так довго,
Чесно кажу, поспішав.
Камінь безсмертної долі
Не підіймає душа.

Батьку, я злий та цинічний,
Ти ж розумієш, війна.
Наче микенський візничий,
П'ю забагато вина.

Став до кохання байдужим,
Можу убити дитя,
Щось мені жити не дуже,
Ніби нема вороття.

Куриться шляхом пилюка,
Мертве звучання рядка,
Мов тятива мого лука —
Батьківська рідна рука.

Як я жалкую, що мама...
Досить. Мовчу та й мовчу.
Клапті забутих туманів
Не перешкода мечу.

Каже Ітака: "Ти вдома",
В'яже язик черемша...
Батьку, пробач, що так довго,
Чесно кажу, поспішав.

* * *

Покраснели гроздья рябин,
Погрустнели песни трембит,
Приходил ко мне хунвейбин
И хотел меня хунвейбить.

В мониторе пиксель рябит,
От трудов процессор горбат,
Вон, лежит в углу хунвейбит,
Рядом с ним лежит хунвейбайт.
* * *

Грона, як вогні, в горобин,
Смуток у звучанні трембіт,
Ось до мене йде хунвейбін,
Хоче він мене хунвейбить.

В моніторі піксель рябить,
Від нудьги процесор - горбань,
У кутку лежить хунвейбіт,
Поруч з ним лежить хунвейбайт.

* * *

Вот дракон становится героем,
Вот герой становится драконом,
А мы яму роем, роем, роем,
На краю сидим, хрустя попкорном,

Смотрим с интересом, пьем с друзьями,
Ждем, кого уложат в этой яме,
Всем веселым забубённым залом
В яму с края-краешка сползаем.
* * *

Ось дракон стає, стає героєм,
Ось герой стає, стає драконом,
А ми яму риємо та риєм,
Всілись на краю з ведром попкорну.

Хрускотим, п’ємо з товаришами,
Об заклад б’ємось, навіщо ями,
Всім веселим залом — гей, навзаєм! —
У ту яму з краєчка сповзаєм.

* * *

Бесовщина? Ну, бесовщина.
Так ведь это велит община,
И прописано: «Не ропщи на…»
И идея на миллион,
И в вождях боевой мужчина,
И пора наточить мечи нам,
И зовут нас… Нет, все чин чином.
Что вам в имени?
Легион.
* * *

Не ховатися ж у кущі нам,
І на вигляд ми щось із чимось,
І ідея аж на мільйон,
У вождя геройська личина,
І вже час гострити мечі нам,
Та й нас кличуть... Усе чин чином,
Нащо вам ім'я?
Легіон.

* * *

Я вас люблю, мои ошибки,
Мы вместе падали, спешили
И поднимались. Вы - мой плащ,
Я вас ношу с особым шиком.
* * *

Помилки мої, я вас люблю усім серцем,
Разом з вами ми йшли та ставали до герцю,
Разом падали та підіймались. Я - борщ,
Ви у борщ додали трішки солі та перцю.

БАЛЛАДА ЛОДОЧНИКА

- Я устал грести, - говорит Харон, -
Над моей рекой сиплый грай ворон,
К моему челну всё бредут в ночи,
Моему веслу больно, хоть кричи.
Отчего б вам снег кровью не марать,
Отчего б вам больше не умирать,
Отчего б не вспомнить про "не убий"?
Не сказать: "Харон, не греби!"

Отчего б вам не, отчего б вам не -
Я вам говорю, как глухой волне,
Как слепому илу на вязком дне,
Как тупой голодной войне,
Я вам говорю, как кирпич варю,
Я плыву от августа к январю,
А от января в заревую даль,
Я плыву, не зная, куда.

Я на берегу дальнем не бывал,
Может, там на всех есть один подвал,
Может, вас в подвале спасет любовь
От ракет и бомб?
Есть в подвале свет, есть еда-вода,
Может, потому рвётесь вы сюда,
Может, потому манит вас тот свет,
Что у вас, где жизнь, жизни нет?

Я вожу друзей, я вожу врагов,
Я застрял меж двух этих берегов,
На меже рождений и похорон,
Хоть бы кто сказал: "Ты устал, Харон!
Потускнел твой взгляд, притупился слух,
Дай-ка сяду я к твоему веслу,
Дай тебя от доли твоей спасти,
Дай-ка за тебя погрести!"

Я вожу друзей, я врагов вожу,
Я не вывожу.

Было дело много веков назад,
Не Харон ещё, а простой солдат,
Он пришел к реке, чья вода черна,
Встретил перевозчика у челна.
И сказал ему: "Ты устал, браток!
Не годится так, отдохни чуток,
Если уж я тут, то судьбе назло
Дай твое весло!"
И вода в реке стала, как стекло,
Время потекло.
БАЛАДА ЧОВНЯРА
— Я гребти втомився, — бурчить Харон, —
Над моєю річкою грай ворон,
До мого човна ви йдете вночі,
Боляче веслу так, що хоч кричи.
Чому б сніг залізом вам не орать,
Чому б злою смертю не помирать,
Чому б не згадати про «не убий»?
Не звеліти: «Все, не греби!»

Чому б не ділитись на «ті» та «ці»,
Я кричу вам, наче хвилі в ріці,
Як глухому мулу внизу на дні,
Як тупій голодній війні,
Я кричу, від крику увесь в поту,
Я пливу від червня у колотун,
А від лютого у багряний дим,
Та куди пливу я, куди?

Я на дальнім березі не бував,
Може, там на всіх є один підвал,
Де всіх вас врятує чиясь любов
Від ракет і бомб?
Є в підвалі світло, запас води,
Ось і поспішаєте ви сюди,
Може, вабить світло, ляка пітьма,
Бо в житті життя вам нема?

Друзів я вожу й лютих ворогів,
Я застряг між двох різних берегів,
Скільки вас на човнику не юрмись,
Хто б сказав: «Дивись, ти втомивсь!
Потьмянів твій погляд, тупим став слух,
Відпочити дай своєму веслу,
Дай тебе від жереба врятувать,
Дай за тебе повеслувать!»

Друзів я вожу, лютих ворогів,
Не виводжу я, скам'янів.

Так було — століття летять, біда! —
Не Харон іще, а простий солдат,
Він прийшов до річки — страх, отче наш! —
Човняра зустрів він біля човна.
І сказав йому: «Клята далечінь!
Ти втомивсь, братку, трохи відпочинь,
Якщо я вже тут, жеребу на зло,
Дай твоє весло!»

І вода в ріці стала, наче скло,
Течією час понесло.

532445163_3555492767915180_2109264827970612733_n-0-0-0-0-1755702513.jpg