Війна прикинулась рутиною

09.07.2024

Охматдит 08.07.2024

Не утриматися від ненависті. Хвилі
Ці два «не», як монетки, тягають в борні.
І безглуздим стає все, що билося вільно,
Ніби чесно молитву підніс сатані,
А тебе не почули. На заході свято -
Кров тече з небокраю. Порожній рукав
У самотнього в'яза, каліки-солдата.

Ось тепер розумієш, що шлях вже зника,
Незабаром розплата.

ДОПОМОГТИ

Планы внутри планов

Олди, знаете ли, работают. Сами удивляемся. Но не только удивляемся, а ещё и работаем.
Нервы? Да. Усталость? Конечно. Сирены? Слышим. И взрывы слышим, не без того. И в то же время — дисциплина, к которой приучили себя с давних времён. Без нее никак и никуда.

• Потихоньку заканчиваем формирование новой книги "Эллада". Ее составят цикл "О чем умолчал Гомер" (15 рассказов) мини-циклы "Легенды Мессинского пролива" (три рассказа) и "Однажды в Афинах" (три рассказа. Или четыре...) Плюс сборник поэзии "Коршун и факел" и поэма "Одиссей, сын Лаэрта". Рассказы "Посети меня в моем одиночестве" и "Она и ее мужчины" тоже займут свое место. По всему материалу готовы аудиоверсии.
• Написан рассказ "Ничего личного". Есть аудиоверсия.
• Небольшая повесть "Кали-Юга" получила вторую часть "Танец" и третью "Проект "Шива". В итоге "Кали-Юга " превратилась в большую повесть (небольшой роман?).
• Готов новый сборник стихов "Хронос". Пишется сборник "Ящики Пандоры".
• Активно идёт работа по переводу наших романов на украинский язык. Помимо всего, о чем мы уже писали раньше, переведены "Мессия очищает диск" и "Маг в Законе". Идёт работа над "Сильными" и "Черным Баламутом". Низкий поклон Лорине Филоненко и Галине Панченко за их самоотверженный труд!
• Бумажные книги издательства "Фолио": поступил в предпродажу первый том "Ойкумены". Отправку обещают после восьмого июля. Готовы к печати второй и третий тома. В работе "Черная поземка" и "Чистая Земля" (дилогии "Карп и дракон" и "Дракон и карп").

Такие дела.

* * *

Вдогонку к посту "Олди, знаете ли, работают": В мини-цикле "Однажды в Афинах" всё-таки будет не три, а четыре рассказа. Добавился финал: "Ехал грека через реку". И аудио записали.

На всякий случай напоминаем, что мы завершили публикацию нового романа Генри Лайона Олди «ЧЕРНАЯ ПОЗЕМКА»! Роман опубликован на сайте на двух языках (в авторском переводе), плюс аудиозапись в исполнении Олега Ладыженского. Обложки ко всем новеллам романа — Urszula H. Kuźma.

Омнибус (все новеллы под одной обложкой) появится на сайте в ближайшее время.

The Digital Aesthete audiobook from Dreamscape is now live!

Today’s software can only imitate art, but what about tomorrow?
Will true artificial intelligences be able to appreciate or even create art? Explore dystopian societies, where AI generates most of the content and human artists must eke out an existence, and utopias, where artificial minds help unlock and enhance human creativity.
Delve into the minds of robot painters, AI poets, drone forgers, and electronic theater curators. These and other possible futures are imagined by award-winning and bestselling human authors from the USA, UK, China, Ukraine, Chile, Japan, Madagascar, Brazil, Czech Republic, and Sri Lanka. (Including our (Henry Lion Oldie) short story too.)

Олег Ладыженский:

Иногда я думаю, что три-четыре экспертных мнения, высказанных мною - это одна не написанная баллада или глава повести.
И все мои экспертизы умирают, не родившись.

Хорошие книги - Олди рекомендуют

Повстань, Лазарю!
Світлана Тараторіна: “Лазарус”. Видавництво Vivat, 2023, 496 стор.

Перед нами суто українській роман-фентезі на перетині жанрів. Бо “Лазарус” — це не тільки “міська фентезі”. Це також і альтернативна історія, і пригодницький містичний детектив, і навіть деякою мірою “химерна проза” й альтернативний легендаріум з біблійними мотивами.
1913 рік, альтернативна Російська Імперія. До Києва не своєю волею потрапляє чиновник з особливих доручень, підполковник поліції Олександр Петрович Тюрин з Санкт-Петербургу. Тюрин не хоче залишатися в провінційному Києві, з яким у нього пов’язані дуже важки та сумні спогади дитинства. Він намагається якмога швидше поїхати геть з міста, але вимушений залишитися, щоб прийняти участь у розслідовані гучної справи: вбито дванадцятирічного хлопчика, підозрюваний — місцевий водяник.
Так, у Києві, що хоч і входить в Російську Імперію, також одночасно є столицею території Межі, поруч з людьми відкрито й цілком легально живуть так звані “людиноподібні”: упирі, вовкулаки, водяники, мавки, русалки, алконости, чорти, відьми, домовики, змієголовці, перелесники та багато інших дивних істот — як і по всій Межі. Вони ж “нечисть”, вони ж “мерзота”; і хоч останнє — образлива лайка, деякі люди не соромляться називати так людиноподібних прямо у вічі (а за спиною тім більш). Бо Російська Імперія — це імперія людей, а людиноподібні мають тут статус обмежених у правах і вимушені жити на теренах Межі, на околицях Імперії. (Паралель зі “смугою осілості” для євреїв у реальній Російській Імперії тут важко не помітити.) Тож і ставлення людей до людиноподібних часто буває досить зневажливим, а у декого і відверто ворожим.
Підполковник Тюрин теж не дуже полюбляє нечисть, але він чесна людина і вправний слідчій. Тому, попри бажання поїхати з Києва, він не поспішає повісити вбивство на вже затриманого підозрюваного-водяника, щоб якнайшвидше здихатися справи. Тюрин, разом з місцевим помічником — околодочним Парфентієм Кіндратовичем Топчієм, — почне ретельне розслідування, пошук доказів, допити свідків — і не зупиниться доті, доки не докопається до істини. Хоч особисто Олександру Петровичу ця істина коштуватиме чимало...
Ця перша справа стане лише початком дивної, захопливої, а місцями жахливої та трагічної історії. Олександру Петровичу доведеться залишитися у Києві — вже в новому неочікуваному та небажаному статусі — щоб долучитися до нових кримінальних справ, пов’язаних з нечистю. Й справи ці не заставлять себе чекати.
Глава за главою, справа за справою. Нові вбивства, крадіжки та деякі інші злочини з застосуванням чарів. Інтриги серед київських можновладців, як людей, так і людиноподібних. Чорносотенці та прихильники зловісного культу Змія. Люді та нечисть, багатії та злидарі, міська поліція та Четверте відділення, що стежить за діяльністю Тюрина, злочини та їхнє розкриття, нові друзі та вороги, нова, здається безнадійна, любов Тюрина... Поступово стає зрозуміло, що більшість подій, в яких доводиться брати участь Тюрину — зовсім не випадкові та якимось таємничим чином пов’язані між собою. Так, кожна справа здається окремою, зі своїм конкретнім злочином, підозрюваними, свідками, розслідуванням та викритим наприкінці злочинцем. Але всі ці справи виявляються якось пов’язаними з таємничою історією чи то зниклого, чи то загиблого у Києві батька Тюрина, що шукав тут стародавні артефакти і мав якесь відношення до культів Змія та його матері Апі. Розкриваючи справу за справою, Тюрин одночасно йде по слідах батька, намагаючись пролити світло на історію своєї родини, свого батька та себе самого. Рухаючись цім шляхом, він поступово змінюється сам і змінює своє ставлення до людиноподібних, людей та їхніх взаємовідносин.
Тим часом швидкість та щільність подій все зростає, щоб наприкінці книги вибухнути кривавою вогняною кульмінацією, яка дасть Тюрину та читачу відповіді на всі питання, а головне — дасть надію. Надію на те, що попри кров і численні смерті, все ще може змінитися.
Змінитися на краще? Можливо. Але точно — змінитися.
Події роману розгортаються на тлі яскравих та соковитих картин альтернативного Києва 1913-го року, з його різноманітними та часто дивними мешканцями різних видів, базарами та рестораціями, церквами та лікарнями, будинками та вулицями, цвинтарями та монастирями, підземеллями та островами на Дніпрі. Безліч персонажів — людей та нечисті, епізодичних, другорядних та головних. Їхні непрості взаємовідносини, уклади життя, звички та говірки, легенди та пророцтва, пісні та казки. Світлана Тараторіна збудувала у книзі цілий яскравий світ, до якого майже одразу поринаєш із головою, та тільки встигаєш дивитися, прислухатися та дивуватися. А тим часом сюжет та інтрига роману потужно тягнуть читача за собою: далі, вперед — що там за цім поворотом? А за цім? Стій, притримай коней, дай роздивитися! Тут ще стільки цікавого! Тож, мабуть, треба буде колись перечитати цей роман: майже певен, що з першого разу дещо промайнуло повз мене.
Книга написана доброю літературною мовою. Але найкраще, як на мене, авторці вдалася мова персонажів, її персоніфікація. Всі герої — яскраві індивідуальності, всі вони розмовляють по-різному, відповідно до свого характеру, походження, біологічного виду та неповторної особистості. А яка чудова, яскрава та соковита тут українська лайка! Без жодного мату, до речі. Є у цьому романі й іронія з гумором, хоч роман і зовсім не гумористичний. Гумор тут точковий, дозований, до місця — і його рівно в міру.
З інтригою, сюжетом, оригінальним фантастичним світом та детективною складовою у романі також все гаразд. Головний герой книги — зовсім не супермен. Так, він впертий та вправний слідчий з неабияким досвідом, але й він іноді може припускатися помилок, поводитися незграбно, буває час від часу битим ворогами і потребує допомоги друзів. Але він завжди доводить справу до кінця. Щоправда, місцями я помітив деякі невеличкі “логічні стрибки” у перших розслідуваннях головного героя: не завжди зрозуміло, як слідчій дійшов того чи іншого висновку — навіть по завершенню справи, коли загальна картина злочину стає ясною не тільки слідчому, а й читачу. Мабуть, були якісь зачіпки, що направили думку Тюрина у відповідний бік — але читачу декотрі з них не показали, тому хід думки слідчого виявляється не завжди до кінця зрозумілим. Але згодом таких “логічних стрибків” стає дедалі менше, а потім вони й зовсім зникають. Та й взагалі, це незначні дрібниці на тлі всіх достоїнств роману.
Цю книгу можна читати по-різному.
На першому шарі це захопливий фентезі-детектив у яскравому альтернативному світі — з пригодами, розслідуваннями, інтригами, бійками, стародавніми таємницями, легендами та артефактами, містичними пророцтвами, багатьма несподіванками (зокрема, багато хто з персонажів виявляється зовсім не тім, ким здавався спочатку) та вибуховою (у всіх сенсах!) кульмінацією.
На другому шарі ми бачимо, як людина змінюється та змінює свої погляди на тлі екстремальних подій, що з нею відбуваються. Як змінюється ставлення героя до тих, хто його оточує — і люди та людиноподібні навколо теж змінюють ставлення до нього. На цьому шарі герою також доводиться робити дуже важкий, майже непосильний вибір, від якого залежить життя та майбутнє — й не тільки його життя та майбутнє.
На третьому шарі ми маємо переклик книжної реальності з нашою історією та сучасністю. Низка подій, що відбувалися у нашій реальності, знайшли своє відображення в романі, маючи тут дещо іншій вигляд, причини та наслідки. Деякі реальні місця, що присутні в романі, мають дещо іншу історію та значення. Деякі люди (та людиноподібні), що згадуються в романі, мають цілком реальні імена та прізвища, але у реальності книги вони відомі дещо іншими вчинками, творами, походженням та деталями біографії. Приведу тільки один, найбільш яскравий приклад. Згідно легенди, що присутня в романі, Віщій Ольг зрадницькі вбиває Змія-переможця, а згодом і сам гине на могилі Змія. Як тобі таке, Віщій Олег? 🙂 І такого у цій книзі чимало. Але дещо у світі “Лазаруса” цілком відповідає нашій з вами реальності, прокладаючи стежки між світом книги і нашим світом. Наприклад таке (цитата): “Імперія завжди захищала нечисть і робитиме це навіть на території сусідньої країни.” А те, що насправді Імперія “свою” нечисть завжди гнобила — так кого це хвилює, коли мова йдеться про державні інтереси? Нічого не нагадує? Це тільки один приклад, але таких прикладів у книзі багато.
А вже на четвертому шарі можна помітити чимало перекликів, алюзій та посилань на Біблію та низку різних легенд та міфів. Сама назва роману — “Лазарус” — очевидний натяк на біблійного Лазаря, якого воскресив Іісус. І це трактування знаходить підтвердження у самому романі. Пророцтво про відродження Змія — чи не натяк це на Друге Пришестя? Або, може, навпаки, на прихід Антихриста? У тексті є деякі натяки як на першу, так і на другу версію. Певен, що не випадково одному з героїв роману на час подій, що розгортаються в книзі, рівно 33 роки. Число 12 також, гадаю, не випадково виявляється знаковим для цієї книги — і це теж алюзія на дещо з Біблії (ні, я маю на увазі не 12 апостолів). Знак Апі, матері Змія у цій книзі (і прародительки скіфів згідно одної з легенд у нашій реальності), — на тілах деяких людей — Знак Звіра?
Іісус з Назарету в Біблії — одночасно Син Божий і Людське Дитя. Не зовсім таку, але дещо подібну подвійну сутність мають аж двоє персонажів роману. І вони пов’язані один з одним.
Тож хто має прийти? Месія — чи його антипод? Буде це воскресіння — або повстання з пекла? І що чекає на людей та людиноподібних? Кривавий кінець світу — або нове царство добра і справедливості? І для кого має бути це царство: для всіх, чи для обраних? Чи зміниться Старий Заповіт на Новий? Чи відбудеться перехід від “Око за око, зуб за зуб” — до “Люби свого ближнього, як самого себе?”
Книга не дає на це остаточних та однозначних відповідей.
Але вона дає надію.
Резюме: захоплива й талановито написана книга, яку можна читати як просто якісне пригодницьке фентезі з детективною інтригою — а можна спробувати зазирнути глибше.
А ще це досить світла та оптимістична книга — попри всі темні таємниці, жорстокість, ксенофобію, вбивства та трагедії. Все одно ця книга світла, бо вона дарує надію.
Рекомендую однозначно.

Стихи, музыка

Роман Шевченко прислал новую песню "Сказка" на стихи Олега Ладыженского. Голос - Елена Соболева.

Роман пишет у себя в блоге:

Леночка продолжает нас радовать.
Сказка.
Альбом "С любовью к ОЛДИ".

"Баллада масок" превратилась в песню. И видеоряд, да. Пробивает насквозь.
Голос Лены потрясает. И аранжировка.
Спасибо, друзья!