Собор святого выбора
13.01.2023
Опубликованы еще три главы перевода книги "Дитя Ойкумены" на украинский. Таким образом часть вторая - ТЕРРАФІМА - доступна полностью.
Четвертий розділ - "ПТАШЕНЯ В ШКАРАЛУПІ":
– На арену запрошується капітан-лейтенант Стросс, – сповістила інформатела. – Приготуватись корвет-капітану Дигіцу.
– Дядько Себастьян – наступний! Чули?
Регіна торкнулася сенсора на підлокітнику.
– Це друг тата. Я за нього вболіваю!
Блістер «сімейної» ложекапсули, прозорий до невидимості, дав наближення. Зелене коло арени виявилося зовсім поряд. На центр перевальцем вийшов кремезний здоровань – голий до пояса, з могутніми плечима борця. Голову атлета вінчали язики полумʼя.
Рауль, старший брат Лінди, з глузуванням пирхнув.
– Піжон! Ще б «люмінаксом» пофарбувався.
– Сам ти піжон! – заступилася Регіна за рудого, хоча вболівала не за нього, а за дядька Себастьяна. – Військовим фарбуватися не можна.
– Чому?
– За статутом! Це в нього від природи волосся таке.
Птий розділ - "СОБОР СВЯТОГО ВИБОРУ":
Малюку? – пролунав бас віце-адмірала.
Капітан здивувався. Так, у Рейнеке, як у заступника начальника, був необмежений доступ до засобів звʼязку, які були в розпорядженні академічного штату. Віце-адмірал міг не чекати, поки офіцер забажає прийняти виклик. Але Кровопивця ніколи не називав його «малюком» там, де це могла підслухати стороння людина. А тим більше в стінах академії...
– Я в парку, – відповів капітан. – Що трапилося?
– Подивися новини по «Т-1». Випуск від 13:45 десь на початку.
«Навіщо?» – мало не спитав капітан.
– Я вже йду до тебе. Дай пеленг.
Шостий розділ - "ФЛЕЙТА Й ПОЛУМʼЯ":
Картинка в сфері змінилася. Ще один жалюгідний кістяк валявся на дні глибокого яру. Навколо метушилися люди в цивільному. Осторонь, набравши молодцюватого вигляду, завмерла трійця місцевих стражників. Блиск начищених кірас, сяйво лез алебард; гвинти вусів. У старшого на поясі – кобура з антикварним револьвером. Стражники щосили зображали, що вони тут – головні. Виходило не дуже. Влада Ескалони, щоб її, сприяла. Король видав із півдюжини указів: «Про співпрацю», «Про заходи щодо відшукання та затримання», «Про залучення вільних громадян»... Розшуковці як із ланцюга зірвалися. Облави, патрулі, кінні розʼїзди довкола міста. Купа заарештованих, на кожному кроці – перевірка документів... Під шумок супроводили у вʼязницю декого з опозиційно налаштованих грандів. Ловля терористів – справа свята. І, значить, Господь не пробачить, якщо під цим соусом не притиснуть десяток-другий неугодних.
Сегодня, 13 января 2023 г., во французском издательстве «Les Belles Lettres» вышла в свет документальная книга Г. Л. Олди «Invasion» — «Вторжение». Это дневники первых месяцев широкомасштабной войны, которую Россия развязала против Украины. Перевод и предисловие к книге Патриса и Виктории Лежуа.
Польский литературный журнал "Радар", выходивший в 2010-2014 годах, после почти девятилетнего перерыва возобновляет свою деятельность специальным выпуском. Это трехязычное (польско-украинско-немецкое) издание, в которое были приглашены авторы, переводчики и стипендиаты Вилли Дециуша, которые сотрудничали с "Радаром" ранее, и чей мир полностью изменился после начала войны, развязанной Россию против Украины. Также редакция журнала пригласила и новых авторов. В частности, в этом издании на трех языках опубликован фрагмент рассказа "Малый круг" Генри Лайона Олди (к сожалению, для полной публикации рассказ оказался слишком большим по объему). По мнению редакции, такое издание поможет людям из разных стран услышать и лучше понять друг друга.
Олег Ладыженский:
Когда я записываю аудио одних и тех же стихов на двух языках, я действую как актер. Потом, при прослушивании, уже включается режиссер. И он слышит, как при смене языка меняется актерская маска.
Нет, не полностью. И это не примитивная оппозиция "лучше-хуже". Это частичные изменения темпа речи и интонационного ряда, смещение акцентов, разная длительность пауз; временами даже корректировка тембра голоса. Т.е. фрагментарно меняется способ подачи материала.
Как-нибудь, в мирное время, стоит это проанализировать. Интереснейший материал, однако.
Ну и традионные "синхронные чтения":
|
Погадай мне, цыганка, по левой руке! Видишь трассу на Сватово? Взрыв в Токмаке? Мост под Новой Каховкой? Блиндаж под Бахмутом? Чем утешится сердце, что ждёт вдалеке? |
Погадай мені, ромко, по лівій руці! Бачиш трасу на Сватово? Бій в Токмаці? Міст дніпровський? Горілий блиндаж під Бахмутом? Чим утішиться серце, що видно в приціл? |
|
БАЛЛАДА ВИЯ - Эй, ко мне, - говорит она, - упыри! Эй, ко мне, мои вурдалаки! Восстают: их щёки в седой пыли, ногти-когти в кровавом лаке, Лица дико повернуты вспять, назад, и от петли шеи кривые. - Эй, вы "за"? - она спрашивает. Они "за". - Ну, тогда позовите Вия. - Поднимите мне веки, - велит им Вий. - Поднимите мне, чтоб вас, веки! У меня в глазах нет живой любви, нет заботы о человеке, У меня под стылым железом век глаз такой, что печёнку выест, И хоть первый, хоть двадцать первый век - я их вижу насквозь, навылет! А у алтаря стоит Брут Хома, Этот Брут Хома, он сошел с ума, Он вперяет взор во кромешный мрак, Во кромешный мрак, в мертвый Виев зрак, Он глядит и нехорошо глядит, Сразу видно - Хома сердит. И в руках Святое писание Для прицельного в глаз бросания. Что там дальше было, не знает никто, никакие гоголи-моголи, Церковь билась в падучей, мявчала котом, будто черти ей пятки трогали, И бежала прочь упырей орда по проселкам визжащей полночи, И гремело вслед: "Вы куда? Куда? Опустите мне веки, сволочи!" |
БАЛАДА ВІЯ - Гей, до мене, - кричить вона, - опирі! Гей, до мене, мої вурдалаки! Повстають: їх щоки брудні та старі, нігті кров'ю покриті, мов лаком, І обличчя повернуті дико назад, і від пилу волосся сивіє. - Чи ви "за"? - питає вона. Вони "за". - То ж біжить та покличте Вія. - Підніміть повіки, - велить їм Вій. - Підніміть мені, курви, повіки! Бо в моїх очах смерті буревій, хоч всі люди подохли б навіки, Бо у мене під стилим залізом повік зір такий, що печінку виїсть, І хоч перший, хоч тища перший рік - я їх бачу наскрізь, навиліт! А край вівтаря стоїть Брут Хома, З глузду з'їхав Брут, розуму нема, Він вперяє погляд у чорний мрак, У кромішній мрак, мертвий Вія зрак, От він дивиться на того мерця, І одразу видно, що сердиться, А в руці Святе Боже писання Для прицільного в око метання. Що там далі було, не розкаже ніхто; гоголь-моголь - він навіть не стане, Церква півнем скакала, нявчала котом, мов їй п'яти чорти лоскотали, І втікали бійці бісовської орди через хащі, за гори та ріки, І гриміло їм вслід: "Та куди ж ви? Куди? Опустіть мені, курви, повіки!" |
|
* * * То, что меня не убило, тебя не убило, её, Их не убило – убило кого-то другого, В яме забыло, оставило в доме нагого, В фарш изрубило, швырнуло в сухое быльё. То, что его не убило, тебя не убило, меня, Делает нас, говорят, и сильнее, и крепче, В небе под облаком кличет зарю сизый кречет, Крылья измазаны в пепле сгоревшего дня. То, что сильнее нас делает, жизнь до поры сохранив, Может, и делает, спорить не стану, не стану, Заперты двери, закрыты оконные ставни, В щель пробивается свет, мы не гасим огни. То, что убить не смогло, тихо шастает в бархатной тьме, Делать сильнее нас вовсе не хочет, не хочет, Хочет добить, пока слабы мы, гибель пророчит, Сотню смертей записало, а десять в уме. Вечный, бессмертный вопрос, словно колокол: быть иль не быть? Призрак идёт по стене, презирая ненастье, Дверь открывается, ставни распахнуты настежь, Вот мы и вышли навстречу тому, кто нас хочет убить. |
* * * Те, що не вбило мене, не вбило тебе, її, Те, що не вбило їх - те вбило когось іще, В ямі звеліло лежати, в будинку, розбитому вщент, Геть порубило на фарш, закинуло в злі реп'ї. Те, що його не вбило, тебе не вбило, мені Жити дало - нас робить сильніше, до речі, В небі під хмарою кличе зорю сизий кречет, Крила замазані попелом спалених днів. Те, що нас робить сильнішими - ні, я мовчу, Геть суперечки, нехай собі робить, без коментів, Двері зачинені, щільно закриті віконниці, Світло в шпаринах горить, бо не гасять свічу. Те, що не вбило нас, тихо крадеться в пітьмі, Сил додавати нам зовсім не хоче, не хоче, Хоче добити слабких і загибель пророчить, Ось сто смертей, і ще десять з вершком, зрозумій. Бути, не бути - одвічне питання, та не для катів, Привид іде по стіні, як лисиця по насту, Двері відкриті, відкриті й віконниці навстіж, Ось ми назустріч виходимо - хто тут нас вбити хотів? |