Когда поэты гибнут на войне
24.08.2022
Сьогодні сирена повітряної тривоги “привітала” о сьомій ранку. Але особисто я вже все одно не спав, та й від ноутбуку не відірвався.
З Днем Незалежності, друзі! Тож не дочекаються: будемо жити.
Дмитрий Громов и Олег Ладыжеский
Вдруге судинна система повернулася вночі. Уві сні. Вона була своєю; вона була нелюдською. Кров вироблялася всередині, кров надходила ззовні; її гнали два, три, десять сердець. Київ, Львів? Ужгород, Вінниця? Харків, Дніпро, Запоріжжя? У мене жар, зрозумів він. Зараз спалахне волосся, брови, вії. Метушливо билися серця, набухали, погрожуючи луснути, вени: кров, кров...
Штрикнуло під ребром, у районі Хмельницького. Віддалося ближче до грудини: Житомир? Він закричав. І прокинувся в гарячковому поті.
Средства с авторского сайта «Мир Олди» перечислены семьям погибших под обстрелами, волонтёрской команде К. Квинта (Харьков), переселенцам из мест боевых действий и беженцам, утратившим жильё, монахиням Борисоглебского монастыря (Харьковская область), медбатальону "Госпитальеры", БФ "Help save Kharkiv", волонтерской группе "БуД Допомога Харків", харьковчанам, лишенным источников доходов; на аккумуляторы, пауэрбанки, рюкзаки, носилки, дождевики, инфракрасные плиты для обогрева, оборудование для реанимобилей, медикаменты, транспорт для перевозки раненых, топливо, продукты питания, средства связи, стройматериалы, оплату лечения и т. д.
Из новостей сайта - уже опубликована первая часть и две главы второй части романа первода первой книги романа "Ойкумена" на украинский - "Лялькарь". Публикация продолжается, осталось немного.
Розділ четвертий - «РЕЦИДИВІСТ»:
Остання голка стала на місце, завершивши картину. Вузлуваті пальці Татка Лусеро намацали на різьбленому підносі пензлик. Складалося враження, що карлик працює на дотик: він не дивився на те, що бере, що роблять його пальці.
Та він сліпий!
Ага, посміхнувся карлик, я сліпий. Пензлик пірнув у баночку з чорною фарбою, любовно пройшовся голками. Молодий хлопець із срібним кільцем у носі поквапився прийняти використаний пензель із рук Лусеро. Карлик узяв інший пензлик: настала черга червоного кольору.
Розділ п'ятий - «ВІТАЮ, СИНЬЙОРЕ ДИРЕКТОР!»:
— Протестую, ваша честь! Це не відноситься до суті справи.
— Протест відхиляється.
— Я й кажу: долонею по грудях — р-раз! Під ребро пальцем — два! А наш брат як загорлає! Від болю. Чужий Лоа з нашого брата і вилетів...
— Кого ви називаєте нашим братом?
— Вату Кваленгу, учня бокора Матембеле. Він, звичайно, розтяпа, але брат...
Зал вражено загудів.
— Вимагаю тиші!
Суддівський молоток, відлитий із срібла, злетів і з брязкотом ударив у гонг. Гул стих: суддю поважали.
Розділ шостий - «ОПИРАЙТЕСЯ, ЯКЩО ЗМОЖЕТЕ!»:
Вітер сік обличчя колючою сніжною крупою, вив у вухах і з легкістю злодія проникав під стару мішковину. Холод жадібно облизував тіло, намагаючись перетворити його на льодяник. Поруч, за три кроки, з натугою гудів примітивний горн, де калився залізний прут, товстий і сизий. Гай Октавіан Тумідус, у кошлатій безрукавці, шкіряних штанях і ковальському фартуху, зосереджено качав міхи, не звертаючи на Лючано жодної уваги.
Другий Гай Октавіан Тумідус, клон-близнюк першого, одягнений так само, неквапливо провертав у горні прут — хотів, щоб той нагрівався рівномірно.
Обидва чекали, коли залізо розжариться до червоного.
Розділ сьомий - «РЕЙД»:
— Свіжатина! — він ляснув Лючано по плечу. Так ляскають машину нової моделі чи стіну щойно купленого будинку, але ніяк не живу істоту. — Вершник молодець: на випадок чого свіжачок винесе. Гаразд, скоро всі трюми бадиллям заб'ємо...
Під Вершником, мабуть, мався на увазі Гай Октавіан Тумідус.
— Мовчи! — гаркнув на колегу другий навігатор. — Зурочиш!
Товстун пригладив рідке волосся.
— А я не забобонний. Я у п'ятницю народився...
Заметки о переводах и не только:
Делать "Восемнадцать форм тайцзи-цигун" под сирены воздушной тревоги - незабываемый опыт. Я бы предпочел обойтись без него, но что есть, то есть.
Уверен, многие меня отлично поймут.* * *
Проблемы перевода:
Вот, скажем, лучевик. Традиционное оружие фантастики. Выхватил из кобуры лучевик, армейский лучевик, палил из лучевика... Как перевести на украинский язык?
Напрашивается прямое решение: променевик. Казалось бы, о чем тут думать?
Променевик на один слог длиннее лучевика. И сразу мелодика фразы, структура предложения, темпоритм повествования вступают в противоречие с таким решением.
Мы понимаем, что для многих это вообще не аргумент: мелодика, структура, темпоритм. Но мы так не умеем. В итоге и нам, и переводчице приходится искать принципиально новое слово, изобретать его.
И оно находится: блищар.
В нем звучит "блиск", "блискавка" и звуковая аналогия с "бластер", что тоже в традиции НФ. Опять же структурные аналогии "шмайссер", "маузер" - ассоциации, связанные во-первых, с известным оружием, и во-вторых, с военной терминологией Великой Помпилии, как она показана в романе. А главное, темп предложений сразу становится таким, какой устраивает нас всех: армійскі блищари, палив з блищара, вихопив блищар...
Вот и хорошо.* * *
З листування із перекладачкою "Лялькаря" (першого тома "Ойкумени"): "Кілька пояснень, якщо будуть слати зауваження.
- Судьба і доля - не повні синоніми. Судьба укр. не має множини, це - рок. Можливо, я десь не побачила, що там не доля, а судьба.
- Надісь - не помилка, таке слово є - авось.
- Умлівіч - моє улюблене (у млі очей). Не всі знають. Я стикнулася вперше в "Гаррі Поттері", у Морозова, потім у Павличка тощо. Миттєво, в мгновенье ока, не успеешь глазом моргнуть.
- ГОРОЇ́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., розм. Триматися зарозуміло, чванливо; козиритися. Дуже довго шукала - ерепениться.
- Чекали, що в новому правописі дозволять дієприкметники. Здається, не дочекалися. Але люди використовують. І я насмілилася - танцюючий, співаючий...(стрибаючий в словнику є, а танцюючого нема?). Оплилий - не насмілилася, хоча в інеті бачила.
- Карл каже - малий, замість малюку, Гішер - дружочку замість дружку (не сподобалася клична форма)."
* * *
З листування із перекладачкою "Лялькаря" (перша книга "Ойкумени"): "Хотіла вам написати про козла. В українській мові козел і цап - не синоніми, чи не зовсім синоніми, бо козел - дика тварина, а цап - свійська. В "Кукольнике" слово "козел" зустрічалося 3 рази. Хотіла десь у "Лялькарі" залишити і козла, щоб не одні цапи були, і не вийшло, бо двічі це слово відносилося до лялькарів - селян за походженням, які дикого козла, мабуть, не бачили. І був ще "смеющийся козел на этикетке", тут "козел" не ліпився зовсім, бо тут точно був - цап-реготайло!"
Патрис Лажуа (переводчик на французский пишет, что они с женой Викторией подготовили восемь переводов текстов украинских писателей для журнала Galaxies science-fiction.
В их числе: рассказы Генри Лайона Олди, Яны Дубинянской, Сергея Пальцуна, Владимира Венгеловского, Александра Золотько, Эрнеста Марини, а так же статья об истории фантастики в Украине от Владимира Аренева и Михаила Назаренко. И библиография украинской фантастической литературы, выходившей на французском языке (с 1945 по 2022).
Все эти тексты будет напечатаны в журнале в течении несколькоих номеров. (спасибо гугл-переводчику за помощь в поминании сообщения).
И еще из "журнального" - литературный альманах "Радуга" опубликует на своих страницах "Дневники войны" - заметки о военных днях от украинских писателей. Среди них есть и тексты от Олега Ладыженского и Дмитряи Громова.
Ну и на последок - стихи Олега Ладыжеснкого:
|
ПИСЬМА ДАЛЁКОМУ ДРУГУ Нынче ветрено, и дождь танцует в липах, Скоро осень (это правда, скоро осень!), Дальше, Постум, нецензурно или всхлипом, Извини, но с февраля меня заносит. Все плыву вокруг сирен (проклятый остров!), Все привязываю сам себя я к мачте, Ты сейчас не здесь, я здесь сейчас, мой Постум, В этом соль (сирены, дурочки, не плачьте!). Посылаю тебе, Постум, эти файлы, Написал бы «эти книги», так неловко, Собирал их по кускам – абзац, строфа ли – Вышло скверно. Как известно, близок локоть. Слово тешит до известного предела, Как обстрел, так все слова куда-то делись, Сколь же радостны те ночи без обстрелов… Сколь же радостны? Не помню, в самом деле. Помнишь, Постум, поэтесса за границей, Даровита, как ослица Валаама, Ты с ней спал ещё! Недавно стала жрицей И кадит войне сладчайшим фимиамом. Славит цезаря, ликует, шлет доносы, Называет рабство подлинной свободой, Копит рейтинг. Да, конечно, скоро осень. Кто с ней спит сейчас? Подписчики и боты. Время смерти, глада, соцсетей и мора, И война танцует джигу в ритме вальса, Лучше жить в глухой провинции у моря, Но и там аэродром вчера взорвался. Возношу хвалу богам за пиво с пиццей, Ночью цезарь в новостях (увы, не спится!), Да, ворюга мне милей, чем кровопийца, Это мне. Иным милее кровопийца. Пишут, Постум, что твой дом стоит поныне, Даже окна целы, знаешь? Это счастье. Мы, оглядываясь, видим лишь руины, Тем сильнее в нас желанье возвращаться. Ближе к цезарю? Обстрелам? Ближе к вьюге? Ближе к дому, что важнее, ближе к дому. Не читай в сетях, что пишет гитлерюгенд, Тех читай, кто поит жаждущих водою. Дождь закончился. По лужам рябь от ветра. Кот крадётся вдоль забора. Скоро вечер. По асфальту тихо бродят тени веток, Отпускает боль, она плохой советчик. Будем жить, мой Постум, жить до самой смерти, И не важно, что спина болит от ноши. Вот, смотри: встаю с рассохшейся скамейки, А боялся, что не встану. Доброй ночи! |
ЛИСТИ ДАЛЕКОМУ ДРУГОВІ Нині вітер дме, і дощ танцює в липах, Скоро осінь (чиста правда, скоро осінь!), Далі, Постум, нецензурноє чи схлипом, Вибачай, але ще з лютого заносить. Все пливу кругом сирен (проклятий острів!), Все прив'язую я сам себе до щогли, Зараз ти не тут, я тут і зараз, Постум, В цьому сіль (сирени, досить вити, що ж ви!). Надсилаю тобі, Постум, оці файли, Написав би «оці книги» (от спокуса ж!), Я збирав їх по шматках – абзац, строфа там – Вийшло дурно. Близько лікоть, та не вкусиш. Слово тішить, але втіха серце точить, Знову обстріл, і слова геть відлітають, Як же радісні без вибухів ті ночі… Як же радісні? Забув, не пам'ятаю. Пригадай, мій Постум, діву за кордоном, Дар поетки як в ослиці Валаама, З нею спав ти ще! Пішла в пропагандони Та кадить війні солодким фіміамом. Славить цезаря, підписує доноси, Називає рабство чесною свободой, Любить рейтінг. Звісно, Постум, скоро осінь. Спить хто з нею? Передплатники і боти. Смерті час, ще й гладу, соцмереж і мору, І війна танцює джигу в ритмі вальсу, Краще жити у провинції близ моря, Так і там аэродром геть підірвався. Восхвалю богів – за що? – за пиво з піццею, Ніччю цезар в телефоні (так, не спиться!), Хоч крадій мені миліш за кровопивцю, То мені. А їм миліше кровопивця. Пишуть, Постум, твій будинок цілий нині, Навіть вікна. Таке щастя – їб@нутись! Озираючись, ми бачимо руїни, Тим сильніше в нас бажання повернутись. Ближче цезар? Обстріл? Хуртовина ближче? Ближче дім, наш рідний дім, йому респекти, Не читай, що гитлерюгенд в неті пише, Тих читай, хто спраглим дасть води у спеку. Дощ скінчився. По калюжах бриж від вітру. Кіт крадеться близ паркану. Вечір радий, Бо прийшов вже. Тінь гілок лягла на квіти. Відпускає біль, бо він поганий радник. Жити будемо до смерті, ось і славно, І плювати, що життя нас, Постум, ранить, Ти дивись: встаю із висохлої лавки, А боявся, що не встану. На добраніч! |
|
* * * Когда поэты гибнут на войне, То гибнут не поэты, а солдаты. Вот он лежит: затихший, бородатый, Стихи бессмертны, а солдаты нет. Когда осколок ловит музыкант, Осколок ранит старшего сержанта, И раненого мне безумно жалко. А фуга что? А фуга на века. Искусство вечно. Музыка спасёт, Поэме суждена судьба большая, И знать бы, почему вот это всё Никак, совсем никак не утешает. |
* * * Коли поети гинуть на війні, То гинуть не поети, а солдати. Ось він лежить: затихлий, бородатий, Безсмертні вірші, а солдати ні. Коли скрипаль в шпиталю без руки, Безруким став сержант, сержант та й годі. Пораненого нам безмежно шкода, А фуга що? А фуга на віки. Мистецтво вічне. Музика свята, Поема в бескінечну вічність лине, І я не знаю, чому правда та Не втішує мене ні на краплину. |
|
КАСЫДА СЛОВ Холодно летом, как лютой зимою, крикнул бы в голос, да горло немое, Ложкою меда в бочке помоев тонут и гибнут слова, Прахом металл, окривело прямое, насыпь просевшую ливнями смоет, Мир пожирается бешеной молью, моль говорит: "Я права!". Время прокручено в фарше безвременья, ада щебёнка - благие намеренья, В производители выбрали мерина, всяк, кто безумен, мудрец, Пулями строчки у стихотворения, выпили, брякнули, гаркнули, стрельнули, Ученики лезут сворой на тренера, дочь убивает отец. Падают бомбы и рушатся здания, главное тут оправдать ожидания, Сто лет назад целовал ручку даме я - вспомнят, найдут, проклянут: Дама не та, я не тот, а лобзание - просто безмерное в пошлость сползание, Ждут извинения и покаяния, сроку пятнадцать минут. Жив ли курилка, скитается, умер ли - пища для чувства, которое юмора, Сумерки мира - немирные сумерки, каждый хорёк - Рагнарёк, Каждая язва вскипает воронкою, каждый звонок отдает похоронкою, Здесь, на руинах, которые трогаю, был продуктовый ларёк. Непостижимы причуды у вечности, зверь обучает людей человечности: "Бей, - говорит, - дорастешь и до нечисти. Это ведь выше зверья?" Выше, конечно, движение правильно, так мы, глядишь, дорастём и до дьявола, В райском саду сдавим кольцами яблоню, жалом сверкнем: "Вот и я!" Тут и подскажем, брат, Евам с Адамами, как стать Адольфами, как стать Саддамами, Были вчера королями и дамами, нынче выходим в тузы, Бряк о столешницу бубнами-червами - взрывы пятнают застройку вечернюю, Фенрира-волка покормим печеньками, вывалил Фенрир язык. У лексикона большие новации - это мирняк под артой на локации, Гроздья душистые белой акации тонут в кромешном дыму, Новый язык грозно лязгает траками, ломит зелёнкой, уродует страхами, Плоскость полей выедает оврагами - нет, не могу, не приму. Горлом немым, ртом иссохшим, губами мертвыми вслед каравану с гробами Хрипом давлюсь, и кровавые бани пеной от хрипа идут, Старое слово, былое наречье, несовременное, да человечье, Господи, пусть сохраняется вечно! Жить ему в райском саду. |
КАСИДА СЛІВ Холодно влітку, мов кригою миють, крикнув би вголос, та звуки німіють, Ложкою меду в бочці помиїв тонуть і гинуть слова, Прахом залізо, пряме окривіє, насип осінніми зливами змиє, Світ пожирається дикою міллю, міль промовля: «Дайте два!» Час прокрутили на фарш у кунсткамері, пекла бруківка — то благосні наміри, Ось до кобил женуть сивого мерина; хто божевільний — мудрець, Вірша рядки — то є кулі суцільні, випили, брякнули, стрільнули, вцілили, Учні сенсея, як зграя, обсіли, хай ім, безжалісним, грець! Падають бомби, руйнуються принципи, тут головне — виглядати, мля, принцами, В юні роки цілував ручку жінці я — знайдуть, розкрутять, як млин: Жінка не та, я не той, а лобзання — просто, бач, у непристойність сповзання, Брате, чекаємо на покаяння, термін — п'ятнадцять хвилин. Чи ти живий, чи помер ти — все супер, все почуття з'їсть, яке зветься гумор, Сутінки світу — немирні по суті, тхір наведе вовчий лоск, Кожен чиряк закипає воронкою, кожен дзвінок віддає похоронкою, А на руїнах, отут, під сосонкою, був продуктовий кіоск. Примхи у вічності ріжуть краями, звіри навчають людей рити ями: «Будете, — кажуть, — живими мерцями. Це ж, мабуть, вище, ніж звір?» Вище, звичайно, і рух суто правильний, так доростемо ми і до диявола, Стиснемо яблуню райську по-справжньому; жало блищить: «Мені вір!» Тут і підкажемо Євам з Адамами стати Адольфами, стати Саддамами, Вчора були королями та дамами, нині вже вийшли в тузи. Стіл затрусивсь. Б’ють і бубни, і черви – вибухи рвуть забудови і нерви, Фенріра-вовка приваблять консерви, вивалив Фенрір язик. У лексикона великі новації — ось під артою мирняк на локації, Бачиш, як грона душисті акації тонуть у сивим диму? Мова нова грізно брязкає траками, ломить зеленкою, гупає страхами, Місто спотворює рвами, бараками — ні, не сприйму, не сприйму. Горлом німим, ротом рваним, як рана, я навздогін домовин каравану Хрипом давлюся, і лазні криваві піною скрізь повстають, Слово старе, як нове, мене кличе, хоч несучасне, але пересічне, Боже, нехай зберігається вічно! Жити йому у раю. |
|
* * * Тот союзник не так встаёт, Тот союзник не то поёт, Этот в колокол бьёт по вторникам, Не по средам, как надо, бьёт. Тот союзник не гож лицом, Тот союзник не тверд яйцом, Этот слишком доброжелателен, Хоть и выглядит подлецом. Я за дело святое бьюсь, Но, случается, я боюсь, Что останусь один-одинешенек... Не по нраву любой союз! |
* * * Той союзник не так встає, Той союзник горілку п'є, Той у дзвони б'є по суботах, Не в неділю, як треба, б'є. Той союзник не гож лицем, Той союзник м'який яйцем, Той плазун, це я точно бачу, А на вигляд ссавець ссавцем. Я за справу святую б'юсь, Та буває, що я боюсь Залишитися геть самотнім... Не годиться жоден союз! |
|
БАЛЛАДА НОЧНОГО ТАКСИ Он возвращается спозаранку, бледный, как карп на дне, Коля-бомбила крутит баранку, ночи ему родней, Взрывы пятнают люрекс созвездий, прячет луна лицо, Ночью живые больше не ездят, Коля везёт мертвецов. Они собираются, погибшие за день, А также вечером и до полуночи, Садятся к Коле – не рядом, сзади, Хотя предпочли бы место получше, Они не спорят, не возмущаются, Опасные, будто в крови азот, Каким-то чудом все помещаются, И Коля трогается, везёт. Это не улицы, хотя и улицы, это иное сквозит: На подоконнике кошка жмурится, роза шипами грозит, Мама с балкона зовёт обедать, хлопцы пинают мяч, Было, проехали, дальше едем, вспомни и захомячь. Вот эту кошку на подоконнике, Вот эту розу и эту маму – Вцепись в шершавые подлокотники, Держи, выруливай меж домами, Пускай ты мертвый, и ты не Коля – Ты выбираешь себе маршрут, Роддом, детсад, подворотня, школа, Всё тут. И каждый едет своей дорогою, сидя в общем такси, И этому девушка визжит недотрогою, тому папаша басит, А той, которая в окно уставилась, чакону скрипка поёт, А дальше поезд, а дальше станция, отстань, не трогай её. Он возвращается на рассвете, вот первый луч сквозит, Коля-бомбила космат как йети, вымучен как Сизиф, Все пассажиры багаж забрали, каждый унес своё, Это похлеще любого ралли, Господи, ё-моё! Он спит до вечера и снов не видит, Он даже дома в гостях, Он снять забыл пропотевший свитер, И ладно, свитер – пустяк, В ушах оглохших кипит молчанье, В глазах закрытых рябит. Его убили бы в самом начале, Когда смогли бы убить. |
БАЛАДА НІЧНОГО ТАКСІ Він повертається рано зранку, блідий, як короп на дні, Коля-бомбила крутить баранку, ночі кращі за дні. Вибухи рвуть люрекс сузір'їв, місяць втопивсь в молоці, Ніччю живі не їздять, то вірно, Коля возить мерців. Вони збираються, загиблі за день, А також ввечері на вулицях міста, Садяться до Колі - не поруч, позаду, Хоча бажали би кращого місця, Вони не сваряться, не сперечаються, Від них небезпека салоном повзе, Якимось чином усі розміщаються І Коля їде, везе. Це не вулиці, хоча і вулиці, це інше сквозить, мій пане: На підвіконні кішка жмуриться, троянда грозить шипами, Мати з балкону кличе обідати, хлопці з м'ячем, трамвай - Було й загуло, ми вже далі їдемо, згадай, за щоку сховай. Сховай ту кішку на підвіконнячку, Сховай троянду, сховай і маму, Вчепись до болю у підлокітники, Тримайсь, лавируй поміж домами, Нехай ти мертвий, і ти не Коля - Ти вибираєш собі маршрут, Будинок пологовий, садочок, школа, Все тут. І кожен їде своєю дорогою, сидячи разом в таксі, І першому дівка висчить недоторкана, а другому батько басить, А тій, що дивиться у скло замацане, чакону скрипка співа, А далі поїзд, а далі станція, мовчи, не чіпай, бувай. Він повертається (сонце, де ти?) Ось перший промінь сквозить. Коля-бомбила косматий як єті, змучений як Сізіф, Всі пасажири багаж забрали, кожен уніс своє, Це крутіше за будь-яке ралі, Господи, чи ти є? Він спить до вечора і снів не бачить, Він навіть дома не вдома, Він спить у светрі, то Бог пробачить, Який там светр, коли втома? У вухах дико кипить мовчання, В очах щось встає з імли. Його би вбили ще на початку, Коли би вбити змогли. |
|
* * * Бабушка, мы тут сидим под обстрелами. Да, из России ракета легла Неподалеку. Спасибо, мы целые. Бабушка, вовремя ты умерла. Ты б не поверила. Ты б не смогла. Дедушка, Белгород лупит кассетными. Окна фанерой забиты давно, Мы блокпосты затянули масксетками. Вовремя умер ты, дед. Все равно Ты не поверил бы в это кино. Папа, все кладбище взрыто воронками. Ты там лежишь, ты же знаешь. Война В ящик почтовый стучит похоронками. Вовремя умер ты, папа. Страна Снова воюет с утра дотемна. Вы б не поверили, вы бы опешили, Вы бы примерили пулю к стволу, После бы встали - а ну его к лешему! - И кто на фронт, кто работать в тылу. Праздник сегодня. Садитесь к столу. |
* * * Обстріл, бабусю. Щоночі залякують. Так, це з Росії ракета лягла Десь поблизу. Ми живі, щиро дякую. Вчасно, бабусю, з життя ти пішла. Ти б не повірила. Ти б не змогла. Діду, то Білгород лупить касетними: Площа, лікарня, будиночок, сквер. Ми блокпости затягнули масксітками. Знаєш, дідусю, ти вчасно помер, Ти не повірив би в цей феєрверк. Тату, весь цвинтар зурочен воронками. Ти там лежиш, ти все знаєш. Війна В скриньку поштову летить похоронками. Вчасно помер ти. Така дивина: Болю наїлися, тату, сповна. Ви б не повірили: першому, третьому, Сотому. Хто ж цей непотріб зростив? Потім би встали – а, курво, хай грець йому! – І хто на фронт, хто до праці у тил. Свято сьогодні. Сідайте за стіл. |
|
* * * Божевілля приходило, скаржилося на життя, Це нічого, казав я, тримайся, не треба ниття, Світ безумний і ти, значить, троє нас, двоє вас, У дворі трава, в головах трава, що співа. І розсудить життя, поцілує, рукою махне, Ну а спокій, він що, навіть вічний – не вічний, мине. У цій вічності вічних нема й безтурботних нема, Є вино і є хліб, дощ весняний, і літо, й зима. Є і спека, і холод, і час є іще для спокут, Те важливо, що тут, тільки те і важливо, що тут, А дійдеш ти до там, то відразу і стане не там, Знову тут, й за рахунками сплачено. Друже, затям. Божевілля приходило з сиром і коньяком, Говорили ми з ним, я скажу вам про кого – кивком, Ми до ранку сиділи, світанок вже нас проганяв, Ну давайте тепер на коня. |