В лихие времена...
28.02.2023
Начнем с небольшого притяного "юбилея":
Всегда думаешь о том, что ещё только надо сделать. А потом вдруг видишь, что уже сделано, осознаёшь - и диву даёшься.
Дорогие друзья!
В течение года, о котором трудно даже вспоминать, от февраля до февраля, на авторском сайте "Мир Олди" было сделано тридцать благотворительных публикаций.
Три десятка, да.
Мы даже не знаем, что тут ещё можно сказать. Ну, ура! И добро пожаловать на сайт, там всегда рады вашим визитам.
И к этому событию мы приурочили еще одно - открылась украинская версия сайта-визитки Генри Лайон Олди:
Дорогі друзі!
Йдучи назустріч вашим численним побажанням, невтомний адмін нашого сайту Євгеній Ступніков (за нашої скромної участі) підготував українську версію сайту «Світ Олді»! Тепер «Світ Олді» існує трьома мовами: російською, англійською та українською.
Українська версія сайту зараз перебуває у процесі фінального налагодження та доопрацювання, вона ще доповнюватиметься новинами та матеріалами — але вже цілком функціонує.
Ласкаво просимо!
А тем временем закончилась публикация перевода на украинский "Королевы Ойкумены" - второй книги романа "Ubri et Orbi". Текст доступен в нашем магазине полностью. Перевод третьей части уже готов, ждите анонсов.
Позашляховик лежав на боці. Вірний кінь здихав, агонізуючи. Чіпляючись за підлокітник сидіння, що нависло над головою, Регіна піднялася. Перегородку, що відділяла салон від водія, рознесло вщент. Там, у понівеченій кабіні, нагромаджувалася купа бурого ганчір’я. У ній насилу вгадувалося людське тіло. Підполковник Трауберг прибув у кінцевий пункт свого призначення. Регіна відвернулася. Вона нічого не відчувала. Замерзла душею і розумом. Дивитися на мерця нема чого. Марна трата часу. Проста, тваринна логіка. Десь у глибинах підсвідомості постав не блок – циклопічна стіна. Через таку не пробився б навіть найсильніший емпат.
Задні двері заклинило. Нік із другого удару вибив їх ногою. Регіна мимохідь здивувалася – «Чому цього не зробив тато?» – але тут Нік потягнув її назовні. Вони зістрибнули в глибокий сніг, провалившись по коліна. Слідом із машини випав капітан-командор.
– У ліс! – заревів він, спершись на руки. – Без розмов!
Цей рик, немов потужний стусан, погнав молодих людей до лісу. Обернувшись на бігу, Регіна побачила: батько кульгає слідом, незграбно підволікаючи ліву ногу. Помаранчеві язики полум’я лизали позашляховик, пробуючи машину на смак. У небо здіймався султан жирного диму. Добігши до розлапистої сосни, Регіна зупинилася, переводячи дух, під косим пологом гілок. Батько теж дошкандибав до них – і раптом почав завалюватися набік.
Кинувшись уперед, Нік не дав капітанові впасти. Позашляховик вибухнув пізніше, коли з неба знову донеслося виття пікіруючих розвідників. Назустріч сірим яструбам – хижаки стрімко мчали на здобич – спух чорно-червоний гриб. Безжальні долоні ляснули людей по вухах. Вітер підхопив аспідну, з вогняними прожилками хмару; жбурнув на сосну. Упала задушлива ніч. Вугільне небо плакало, кидаючи рідкі краплі полум’я. У горлі дерло від гару.
– Лежати! Не ворушитися! – хрипів капітан-командор, і Регіна щільніше втискалася в пухкий сніг.
Літаки полетіли. Вдалині прогриміли вибухи, і все змовкло. Вітер ніс геть шматки кіптяви. Чадили останки машини. Ще один траурний шлейф тягнувся з боку шосе. Регіна не знала: це горить придорожній сухостій – чи «Бродяга»? Чи вдалося консулу втекти?
Чесно кажучи, консул цікавив її в останню чергу.
Олег Ладыженский - заметки при работе над переводами:
Завдяки неперевершеної Лорина Філоненко узнав нове слово: "м'ать". Це зовсім не те, що багато хто зараз подумав, а інше. М'ать - рідкісний варіант слова "мабуть".
Оскільки це слово було використано у перекладі мого "Сонету коміка", то воно одразу стає багатоплановим, з купою асоціацій, бо я знаю, що саме багато хто зараз подумав.
Коміки, вони такі.
А мова розширює словниковий запас саме так, а не через мережеві битви гигантів.* * *
Актерские размышления:
Вот я записываю аудио нового сборника стихов на русском языке. Общее время: 51 минута.
Отдыхаю, записываю аудио того же сборника на украинском языке. Первые пять-семь минут приходится контролировать артикуляцию. Потом речевой аппарат перестраивается в автоматический режим, контроль больше не нужен.
Общее время: 56 минут.
Т е. разница в 10% сценического времени. Это большая разница, при том, что темп подачи материала я не менял.
Пока что не могу понять, за счёт чего это происходит.
Задумчиво:
Помню, как на одном из семинаров по каратэ сенсей согнал нас всех, примерно двадцать пять человек, в последнюю треть зала и предложил ограничиться этим пространством. Мы разбились по парам и начали работать в свободном кумите.
Уникальные были ощущения: условно говоря, дерёшься ты только со своим партнёром. Но вокруг жуткая теснота, и хотя другие люди тобой не заняты, тебе все время прилетает: кто-то промахнулся по своему партнеру, кто-то тебя случайно толкнул невовремя, кто-то встал не туда и помешал тебе сманеврировать...
То есть существует опасность прямая (партнёр) и опасность фоновая (подвижная агрессивная толчея). В таких условиях психика начинает работать в очень интересном необычном режиме.
К чему это я? Сейчас психика работает в сходном режиме, и ощущения похожие. Но я вряд ли смогу на ходу развернуто сформулировать, что происходит и как.
Пожалуй, стоит над этим поразмышлять.* * *
Ночью били ракетами. Обычное дело. Прямо сейчас летят новые, крылатые. Ждём. В центральном парке на месте клумбы - огромная воронка. Видимо, там росла воинская часть.
Пойду писать балладу.* * *
Казалось бы, в лихие времена
Играть словами стыдно. К черту надпись!
Где, понимаешь, ямб, а где война?
Где, понимаешь, смерть, а где анапест?В могилу раньше срока не ложись
И отвечай, хотя и не просили:
"Где ямб, там, понимаете ли, жизнь,
А где анапест, там ещё и силы".
А вот иллюстрация Александра Семякина к рассказу "Я буду ждать":
Я выходил в этот мир безлунными ночами, в кругах мегалитов и обычных замшелых камней. В древних капищах и оскверненных храмах. В подземных святилищах, катакомбах и лабиринтах. В глухих пещерах и на вершинах холмов. Случалось, в кратере дремлющего до поры вулкана.
Сейчас я возникаю сразу везде.
Геометрию призыва никто не отменял. Но сигила, щедро напитанная жертвенной кровью, накрыла собой целую страну. Я выхожу на всей очерченной ею территории.
Размах призыва впечатляет. Даже интересно: кто сумел воплотить столь грандиозный замысел? Кто этот талантливый адепт?
Скоро узнаю.
|
БАЛЛАДА ЦАРЯ Если люди - прах, и банкует страх, и поля засеваются мёртвыми, Где взойдет по весне, как в кошмарном сне, армия ветхих чучел с мётлами, Если батальон пущен на бульон, а в котле кипит каша с зэками, То в глазах царя алая заря, и ушло отраженье из зеркала. - Может статься, - говорит Ира, - Прав во всём наш господин Ирод, Важно вовремя избыть девство, Важно к сроку перебить младенцев, Головой задобрить Саломею, Вот, я делаю то, что умею. Если политрук кормит бесов с рук, отстранив сатану от участия, И идут рабы примерять гробы, чтобы в них, как на киче, чалиться, И горит огонь, жадный и нагой, пожирая и плоть, и строения, То душа царя, честно говоря, не душа, а золы роение. - Может статься, - Вася стал серьезным, - Прав во всём наш господин Грозный, Мы не люты, времена люты: Песий череп, дыба да Малюта. Выводи на двор семью, бояре, Прикопают падаль в Бабьем яре, Поползут по трупам черви-змеи, Вот, я делаю то, что умею. Если жизнь - лубок, царь почти что бог, бог почти что царь, но на облаке, То рабам, пожалуй, не хватит гробов, будут так лежать, в жутком облике, У политрука отгниёт рука, перестанут быть поля тирами, И блеснёт венец надписью "Конец", побежит внизу строка титрами. - Может статься, - зубы царь скалит, - Прав во всём мой господин Каин, Первым надо за кирпич браться, Мы, цари, не сторожа братьям, Мы, цари... И скалит вновь зубы Голый череп - костяной, грубый. Взвешивает смерть царей, мерит, Каждый делает то, что умеет. |
БАЛАДА ЦАРЯ Якщо люди - прах, і банкує страх, і поля засіваються мертвими, Зійде там навесні, як у дикому сні, легіон злих опудал з метлами, Якщо батальон пішов на бульон, а в котлі кипить каша зі зеками, То в очах царя червона заря, й геть біжить відображення з дзеркала. - Може статись, - каже нам Іра, - Він правий, шановний цар Ірод, Бо не з дівства воду, бач, пити, Бо важливо немовлят вбити, Головою вдовольнити Саломію, Ось і я роблю те, що я добре вмію. Якщо партактив з рук годує чортів, а дияволу суне причастя, Та ідуть раби міряти гроби, щоб у них, як на зоні, чалитись, І горить вогонь, б'є в убивчий гонг, жре будинки й божі створіння, То душа царя, гола і стара, не душа, а золи роїння. - Може статись, - Вася допуска різне, - Він правий, шановний цар Грізний, Ми не люті, то часи люті: Псячий череп, диба та Малюта. Виводи на двір родину, боярин, Прикопаємо в Бабинім ярі, Черв'яки повзуть по трупах, ще й змії, Ось і я роблю те, що добре вмію. Якщо світ - лубок, цар - то майже бог, бог - то майже цар, тільки в небі він, То рабам не вистачить домовин, їйбо, лягуть стервом, наче і не були, Стане партактив сам себе пекти, і поля більш не будуть тирами, І блисне вінець гаслом "Все, кінець", побіжить внизу рядок титрами. - Може статись, - шкірить цар зуби, - Він правий, той Каїн, пан згуби, Першим треба камінці брати, Ми, царі, не вартові браттям, Ми, царі... Знов вишкіря зуби Голий череп - кістяний, грубий. Важить, лічить смерть царів, мірить, Кожен робить те, що добре вміє. |
|
* * * Приснилось, будто нет войны, Все, кто мертвы, воскрешены, Их дни никем не сочтены... Такой чудесный сон. Приснилось, что война - мираж, И ствол - мираж, и патронташ, Пустая выдумка - блиндаж... Такой чудесный сон. Я видел сон, где миру мир, Где людям можно быть людьми, Где ядом не плюются СМИ... Какой чудесный сон! Восстал я утром ото сна, Смотрю - зима, смотрю - война, И жизнь одна, и смерть одна, Откуда ни гляди, И только эхо давних строк Поет вдали: "Всему свой срок! Есть Путь превыше всех дорог. Проснись, вставай, иди!" |
* * * Наснилося - війні каюк, Воскресли ті, хто пав в бою, Їх дні джерельну воду п'ють... Такий чудовий сон. Наснилося - війна міраж, І ствол міраж, і патронташ, Дешева вигадка - блиндаж... Такий чудовий сон. Я бачив сон, де миру мир, Де люди вік живуть людьми, Де не тече отрута в ЗМІ... Який чудовий сон! Прокинувся - немає сна, Дивлюсь - зима, дивлюсь - війна, Життя одне і смерть одна, Закон буття єдин, Лише луна старих рядків Співа: "Йде син вперед батьків! Є Шлях, що батько всіх шляхів, Не спи, ставай, іди!" |
|
* * * Что было, то было, и это пройдет, Которое нынче гремит, А вечен, представьте, один идиот, Который по скверику тихо бредёт И шепчет под нос: "До-ре-ми!" Разлом, катастрофа и вывих эпох Вселенский, и дыбом земля, А он идиот, и разлом ему пох, Куда как важней: "До-ми-ля..." Пожары, бомбежки, прилеты ракет, Безвидна земля и пуста, А он тонкой веткой на рыхлом песке Рисует себе нотный стан. Господь милосердный! Хоть с неба спустись, А вынь да положь чудеса, Ведь надо до коды ему добрести И партию скрипки вписать, Тогда снизойдёт к нему райский народ, Оркестр крылатых ребят: Вот арфы, вот трубы, а вот идиот Симфонией славит Тебя. |
* * * Було, й загуло, й не залишить слідів Оте, яке нині гримить, А вічний, до речі, лиш дурник один, Який уздовж скверу іде між годин Й бурмоче під ніс: "До-ре-ми!" Розлом, катастрофа та вивих епох Вселенський, і дибки земля, А дурник іде, і розлом йому пох, Йому важливіш: "До-мі-ля..." Пожежі, ракети, глухий всюди кут, Земля до небес вироста, А він просто гілкою, ще й на піску, Малює собі нотний стан. Господь милосердний! Хоч з неба злети, А вийми та дай нам дива, Бо дурнику треба до коди дійти, Ще й партія скрипки нова. До скверу злетить тоді янголів рій, Всі разом, від "а" і до "бе": Ось арфи, ось труби, ось дурник старий Оркестрами славить Тебе. |
|
БАЛЛАДА ИСКУССТВЕННОГО ИНТЕЛЛЕКТА А потом искусственный интеллект, Словно всадник без головы, Скажет нам: "Креста на вас, братцы, нет, Сколько зим, представьте-ка, сколько лет, Вы чуть что, за ножик и пистолет... А не слишком ли это вы?" Нет, не слишком, ответим мы, кутаясь в плед, Ты какой-то тупой, интеллект. А тогда искусственный интеллект, Словно голос из темноты, Скажет: "Ладно, культура, прогресс, балет, Не убий, слезинка, ученье - свет, Но кувалда и на тот свет билет? Человечество, что же ты?" Все, ответим мы, в норме, проснись и пой, Интеллект, ты совсем тупой. И в конце искусственный интеллект, Словно ангельская труба, Прогремит: "Я понял, вопрос-ответ, Сохраню вас в цифре: архив, пакет, Что же в смысле плоти, так места нет, Полежите-ка вы в гробах!" Мы ответим: вот же, ха-ха, хи-хи, И полезем толпой в архив. |
БАЛАДА ШТУЧНОГО ИНТЕЛЕКТУ І вже потім штучний той інтелект, Наче вершник без голови, Скаже нам: "Ви сплутали right і left! Тут століття сиплються в очерет, А у вас все ножик і пістолет... Люди, чи не занадто ви?" Ми у відповідь ноги сховаємо в плед, Ти якийсь тупий, інтелект. А тоді той штучний, той інтелект, Наче голос зі злої пітьми, Скаже: "Так, культура, прогрес, балет, Не убий, сльозинка, розум-атлет, Але ось кувалда і в рай білет! Людство, шлях цей невже ж прямий?" Все у нормі, ми скажемо, краще пий, Інтелект, ти зовсім тупий. Інтелект той штучний наприкінці, Мов у небі божа труба, Гримне: "Зрозуміло, всі молодці, Зберігу в архіві вас - жмут із цифр, Що до тіл, так вибачте, то не ціль, Краще ви полежте в гробах!" Ми відповімо: що ж, ха-ха, хі-хі, І гуртом, юрбою в архів. |
|
ДОРОЖНАЯ ПЕСНЯ ЮРГЕНА ЛЕДЕНЦА Когда я делал то, что хотел, И делал то, что умел, Вокруг меня была толкотня: Два пишем, а три в уме! Когда же я делал то, что умел, Пускай не хотел совсем, То рядом со мной, впереди, за спиной, Купались птицы в росе. Когда же я делал, чего не хотел, И кстати, чего не умел, Меня у ворот прославлял народ: Три пишем, а пять в уме! Когда я не делал совсем ничего, А пьяный лежал в хлеву, То пёс и овца, бык и курица Носили мне жмых и траву. Спросите, зачем я все это пою, Бредя под дождем во тьме? На то он и дождь, поёшь и идёшь, Сто пишем, пятьсот в уме! |
ДОРОЖНА ПІСНЯ ЮРГЕНА ЛЬОДЯНИКА Коли я робив лише те, що хотів, Та й ще робив те, що вмів, Товклись навкруги друзі і вороги: Два пишемо, три в розумі! Коли ж я робив те, що добре вмів, Хоч зовсім того не хотів, То поруч зі мною, спереду, за спиною Синиці дражнили котів. Коли ж я робив те, чого не хотів, І те, чого змалку не вмів, Мене вся громада славила радо: Три пишемо, п'ять в розумі! Коли не робив я геть зовсім нічого, А п'яний лежав у хліву, То пес і вівця, бик і куриця Мені підстилали траву. Спитайте, навіщо співаю я це, Йдучи під дощем у пітьмі? На те він і дощ, співай, скільки хош, Сто пишемо, сто в розумі! Так, в розумі, ритм зрозумій! |