Овощевод и шоумен
07.10.2022
Опубликовано уже четыре главы перевода второго тома романа "Ойкумена" на украинский язык - книги "Лялечка":
Роздiл другий - «ОВОЧІВНИК І ШОУМЕН»
– Отже, ваші обов’язки. Їх мало, і вони не надто обтяжливі. Але виконувати їх вам доведеться неухильно.
Мондені витримав паузу.
– Розпорядок дня: сніданок з восьмої до дев’ятої, обід з другої до третьої, вечеря з сьомої до дев’ятої. Якщо буде охота, або якщо запізнюєтеся, можете харчуватися в місті власним коштом. Точніше, – Жорж посміхнувся, демонструючи чудові зуби, – за рахунок хазяїна. Ночувати ви повинні в гладіаторії. Вам належить бути всередині будівлі не пізніше опівночі. За запізнення накладається покарання.
– Яке?
– Запізнитеся – дізнаєтесь. Гарантую, що вам не сподобається. Краще дотримуйтесь розпорядку.
– Добре, врахую.
Роздiл третiй - «ДЕНЬ СЮРПРИЗІВ»
– Ну, і що мені з тобою робити?
Питання було риторичним. На відповідь Лючано не чекав.
Покірно повечерявши вчора, сьогодні «овоч» ігнорував сніданок. Сидів, дивився, як завжди, повз все, гладив годувальника по плечу. І не реагував, коли в губи йому тикалася ложка із «замазкою». Ні вмовляння («Треба їсти! Інакше здохнеш, дебіле. Давай, за маму-тата...»), ні особистий приклад ефекту не давали.
Лючано навіть гаркнув на підопічного, пам’ятаючи, як окрик подіяв на лисого.
Жодного результату.
«Не подобаєшся ти мені, малий, – повідомив маестро Карл. – Злим стаєш».
«Прізвисько зобов’язує!» – огризнувся Тарталья.
«Злим і дріб’язковим. Не лиходієм – лиходійчиком. Буркотуном. Такі плюють у чужі каструлі й копають кішок, поки ніхто не бачить. Ну а ти репетуєш на убогого...»
Роздiл четвертий - «КЛОУНИ НА АРЕНІ»
– Сучий син! Він тут лежня справляє...
Жоржа, охопленого сказом, Лючано раніше не бачив. Та що там бачив! – уявити не міг, що ланіста, живе втілення апатії, іронії та сибаритства, може перетворитися на хижого птаха. Тонкі пальці вчепилися в сорочку так, що тріщала тканина. Очі палали двома жаринками. Худі, слабкі на вигляд руки трясли здобич, ризикуючи зламати Тартальї хребет. Рот вивергав лайку, оповиту сигарним духом.
– Мерзотник! Карцеру захотів?
– Вмитися б, – несміливо промимрив Лючано.
– Кров’ю вмиєшся! – хто б сумнівався, що ланіста в разі чого здатний виконати обіцянку. – Бігом за мною! На арену!
Дивна річ: голова перестала боліти. Зовсім. Наче її відрубали. На ходу заправляючи сорочку в штани, пригладжуючи залишки волосся, що встали від такого пробудження дибки, Лючано ледве встигав за ланістою, що мчав гладіаторієм жвавіш аероглісера. Складалося враження, що Жоржу конче треба виштовхати новенького семилібертуса на арену в належний час, а там хоч трава не рости.
На стриминги вышел третий диск из серии "Театр Г.Л.Олди" - "Тихая Баллада".
Олег Ладыженский:
"Баладу нічного вершника" я написав тридцять років тому. Будемо вважати, що цей переклад - до ювілею. Нове життя старої балади.
БАЛАДА НІЧНОГО ВЕРШНИКА
Як вигин клинка у повітрі вищить,
Зацькований місяць кричить.
В замкові щілини забиті ключі,
Ні зірки, ні свічки — мовчи!Ні зірки, ні свічки, ні сяйва в душі,
А серце прощати людей не спішить,
І кат ріже руку, і ножик блищить —
Останні браслети, як щит.Забули ми міру добра чи то зла,
Бо нам не писати балад,
Укрила і розум, і дух, і тіла
Багать відгорілих зола,Остигло вже вогнище, й темно в душі,
І серце прощати людей не спішить,
І совість тече — ніби крила, плащі! —
Мов сеча, на вуглях тріщить.Підставити спину під свист батогів,
Любити своїх ворогів,
Смиренність як море, що без берегів,
Ми вийшли на ті береги.Хоч темінь в душі і в кінці пустота,
Прощення — то більше не наша мета,
І істина ця неймовірно проста,
Як леза блиск біля хребта.
Это стихи из повести "Живущий в последний раз" (написана в 1991 году). Alex Meshayki исполнил песню под гитару на эти стихи, а также создал видоряд из черно-белых иллюстраций Андрея Пкченежского и Александра Семякина в книгам из цикла "Бездна Голодных Глаз".
МЕНІ СНИЛОСЯ...
I
Я бачив сон. Я був мечем.
Ув'язнений в металі вщент,
Не дивувався я такому,
Бо здивування для нікчем.Я бачив сон. Я був мечем.
Злітав я над чужим плечем
І без вагання опускався.
Я зроблен був для цих речей.Я бачив сон. Я був мечем.
Отим, хто вирок вам рече,
Був катом, грізним був суддею,
Остання свічка я іще.В сплетінні доль, що мають люди,
Незламним залишався я,
Як те, що зникло, є і буде,
Як стовп опорний у буття.О, дурень! Гордість не пече?
Де твої мрії, серце, честь?!
Мене скарали за гординю.
Я бачив сон. Я БУВ мечем.II
Я бачив нескінченний шлях,
Що пронизав світи,
Тим шляхом гра таємна йшла
До тайної мети,
Старий канон цієї гри,
Гравці-розумники старі,
Їх суть не в злі і не в добрі...
Кричав я уві сні.Оголений я бачив меч,
На мене схожий він,
Й нещадний полум'яний смерч,
Що створений з провин,
Летить стрілою чорний кінь,
Дзвенить клинок, бо шлях один,
Закінчується рух годин...
Кричав я уві сні.Я бачив уві сні життя -
Прожите, не моє.
Днів миражі у забуття
Повзли - змій кільця в'є! -
Ось луска дибки повстає,
Ось зі струмка лист воду п'є,
Ось я - не-я, і хто то є?..
Кричав я уві сні.III
Стояли двоє над струмком, понад гірським струмком,
Гадали: переможець хто? Чи нічия, братко?
Встромили двоє в дно клинок, та й ще один клинок,
І тихо води ніс свої поранений струмок.Стояли у струмку мечі - чого б їм не стоять?
І відбивав стрімкий струмок подвійну рукоять,
Й птахів мовчали голоси, й повітря до смаку,
І підпирали небеса верхівки Сафед-Кух,
Верхівки Білих гір.Та де ж мечі? Лише струмок летить - у добрий час! -
Свій прокладає вільний шлях, великий Шлях Меча,
Сам по собі, один із двох, судьбі наперекір,
У нетрях дивних Сафед-Кух, тих заповітних гір.Брехня - легенди, нам на скрут судилося все це,
А сталь згинається, мов прут, блищить її кільце,
Нема початку та кінця у вічного кільця,
Як днів немає для мерця і міри для скупця.Я бачив сон. Спитай: про що? Про що життя рече.
Я бачив сон. Я був мечем. Я був тоді мечем.
Я був дорогою й конем, і скелею, й струмком,
Я був грозою і ставком,
Плащем, в плащі мандрівником,
Водою та клинком...
А это уже, конечно, "Путь Меча". В Youtube пожно полушать плейлист с песнями на стихи "Я был мечом", "Стояли двое у ручья" и "Мне снился бесконечный путь" в исполнении Олега Попенко и Олега Ладыженского.
БАЛАДА ДВІЙНИКІВ
– Ніжніш я за батіг,
Дешевше бруду я –
Віками багатій,
Вір святу з друзями!– Миліш за оксамит,
Міцніш заліза,
Вір лезу, друже мій,
Хтось в душу лізе!Ліва рука – правою,
Лжа двійника – правдою,
Виняток – правилом,
Зла отрута – стравою.
Засмутив вас?
Ні!
Радую!– Дорожче злата я,
З багнюки вийшов я,
У проклятих сітях
Довірся вищому.– Святий, морями я
Ішов, як по суху –
Коли повстав зрання,
Довірся посоху.Права рука – лівою,
Шльондра стає королевою,
Трясогузка – лебедем,
Бідність – нивой хлібною.
Відступаю?
Ні!
Слідую!– Візьму по совісті,
Віддам по вірі,
На сворці вести псів –
Судьба довіри.– В садочку камені,
То мабуть, рай? Чи ні?
Мій рабе, вір мені!
Не довіряй мені……очі у дзеркалі – різні.
Розповісти? Чи вже пізно?
Слово чи фраза?
Крейда чи фарба?
Чи то народження?
Тризна…
Баллада из романа в новеллах "Песни Петера Сьлядека".