Трудности переводов
13.09.2022
Успешно завершилась публикация перевода первой книги романа "Ойкумена" на украинский язык. "Лялькар" теперь доступен полностью.
Еще раз огромное спасибо Лорине Тесленко (Филоненко) за грандиозный труд. Что самое замечательное - переводчица продолжает работу над текстом, редактируя его на основе замечаний читателей. Так что вскоре файл книги обновится "расширенным и дополненным" изданием.
Так же спешим сообщить:
Перекладачка Лорина Тесленко (Філоненко) щойно закінчила переклад українською книги «Лялечка» — другої книги роману Г. Л. Олді «Ойкумена». Пролонгована публікація першої книги трилогії «Лялькар» на авторському сайті «Світ Олді» («Oldie World») якраз наближається до завершення — а тут вже й друга книжка на підході!
Тож у найближчому майбутньому — після редактури перекладу, на яку потрібен деякий час — будемо раді представити вам «Лялечку». Дякуємо чудовій перекладачці Лорині Тесленко (Філоненко), беззмінному та незамінному адміну «Світу Олді» Євгену Ступнікову — і всім вам, дорогі читачі!
Немного "бонусов" из-за кулис:
З листування із перекладачкою "Лялькаря" (перша книга "Ойкумени"):
– Закінчила вчора 4 розділ. Спотикнулася, звісно, на Королеві Болі, бо біль українською - він, Король. Зробила його трансвестітом. Завтра вишлю, подивитесь цей шматочок. Більш нічого з присланого не читайте, бо воно ще ніяке. Починаю 5 розділ.
– Я отримав фрагмент щодо Короля-Королеви. Трохи переробив під нашу стилістику. Ось:Лючано не знав, чи в даному випадку допоможе мистецтво невропаста. Він ніколи не робив ляльці боляче. А перевірити на практиці не вдалося, бо хитрун Гішер помахав кістлявим пальцем перед його носом.
– Без оцих твоїх штучок, дружочку. Згоден, не згоден... Король Біль приходить без дозволу.
«Та ні, – засміявся Біль, – я не Король, я Королева! Що, знову забув? Я сто разів казала тобі: раніше люди вважали мене жінкою. О, як мені це подобалося! До того ж я обожнюю жіночі наряди! Тож я хочу й зараз залишатися жінкою».
«Вибачай, та, звісно ж, не забув. Це я тільки-но хотів пояснити Лючано», – не став сперечатися Гішер. І додав для Борґотти:
– Біль наполягає, щоб його вважали Королевою, бо йому це до вподоби. Каже, що перед жінками відчинені всі двері.
– Зараз я трісну тебе, старого гада, по башці. І буде тобі Королева Біль.
– Не тріснеш, дружочку. Ти зацікавився. Ти хочеш спробувати. Пробуй!– Радію! Бо я не знала, як вилізти з цієї халепи.
* * *
– Слова "барин" немає в укр. мові. Треба якось інакше пояснити різницю між "бвана" і "баас". Подивіться, будь ласка, цей шматочок. Зараз вишлю.
– Вже дивився. Зараз надішлю рішення:– Тартальє, чуєш, чого скажу... З якої радості вони вас то "бваною" кличуть, то цим... "баасом"?
Ну звісно, Степанко. Молодець, помітив. Спостережливий.
– А ти згадай, хто мене кликав і де. Може, сам здогадаєшся.
Тарталья глянув на нещасного, замученого перельотом Степашку і змилостивився:
– "Баас" - це на кшталт "пана". Шанобливе звернення рівних за соціальним станом або посадових осіб при виконанні службових обов’язків. Так мене митник кликав. І портьє. У вас на Сечені як візник до пана звертається?
– Ну... Шановний пане. Чи вельмишановний.
– Правильно. Теж пан, але вже шановний. Зовсім інша інтонація... Інтонація в чомусь залежної людини. Правда ж? От місцевий візник мене «бваною» і величав. "Бвана" - це по-їхньому звернення до людини, яка вище за становищем. Або до клієнта, який, за неписаним правилом, завжди вище, - пояснив Лючано. - Зрозумів?
– Зрозумів, бвано! - гаркнув Степанко, посміхаючись.
Еще об особенностях переводов:
Нюансы перевода.
На сей раз на английский.
Из переписки с нашим литагентом / редактором / переводчиком и замечательным человеком Екатериной Кимаевой (Канада) по поводу редактуры перевода на английский рассказа "Ангел по имени Чуйка" ("The Angel Named Hunch"):– Огромное спасибо, отредактированный перевод получили, открывается нормально, все ОК! Передавайте также нашу благодарность Саре.
Один только вопрос: фраза "There are no such names in any tongues of mankind."
Тут точно должно быть tongues, а не languages? Ведь имеются в виду языки, на которых говорят / общаются, а не тот язык, что во рту. Или так выглядит библейская цитата на английском, и тогда все верно? Сообщите, пожалуйста.
– Очень часто в старых текстах, особенно библейских, они испльзуют Tongues, а не Languages.
Например: 1 Corinthians 13:1 If I speak in the tongues of men ... - Bible Hub, 1_corinthians: For he who speaks in a tongue does not speak to men, but to God. Indeed, no one understands him; he utters mysteries in the Spirit.
Так что, оказывается, слово tongue в английском может иметь ровно те же два значения, что и слово "язык" в русском. Не знали раньше (хотя нечто подобное и подозревали).Теперь будем знать. Век живи, век учись!
Цитата из рассказа "Ангел по имени Чуйка" (в оригинале и в переводе не английский):Левченко шагнул навстречу черному. Задержался, обернулся к своему бывшему хранителю.
Имя у тебя есть?
Есть.
Назови, а?
Ты не поймёшь.
Почему?
Не услышишь. Нет таких имён на языках человеческих.
Как же мне звать тебя? Чуйкой, что ли? Левченко рассмеялся. А что? Ангел по имени Чуйка! Не хуже других имён.Levchenko stepped toward the black angel. He lingered, turned to his former keeper.
"Do you have a name?"
"Yes, I have."
"Name it, huh?"
"You wouldn't understand."
"Why?"
"You won't hear it. There are no such names in any tongues of mankind."
"Then what should I call you? Hunch, or what?" Levchenko laughed. "Why? An angel named Hunch! No worse than other names.The Authors’ translation from Russian.
Edited by Sarah Lovinggood and Ekaterina Kimaeva.
Второй музыкальный диск из серии "Театр Г.Л.Олди" теперь на стриминговых сервисах - "Баллада двойников":
В октябре планируем к выходу на стриминги следующего диска - "Тихая баллада".
Небольшой анонс от Олега Ладыженского:
Записал два аудио нового сборника стихов "Остров сирен" на двух языках: оригинал и авторский перевод.
Каждая запись - около часа. Без перерыва, от начала до конца, концертный вариант. В тапёра не стрелять, читает, как умеет!
Горло саднит, но это ничего, пустяки.* * *
Сиджу, перекладаю свої балади і сам себе сварю: "Дядьку, нащо ви так складно пишете? Усі ці внутрішні рими, гра з ритмом... Як це перекласти, га? Були б ви простіше, люди б потягнулися .."
А потім витягнеш цей віз і сидиш, радієш.БАЛАДА ПРО КІПЛІНГА
Пас — це пас, а вист — це вже вист, і разом їм бути ніззя,
А я, мабуть, збоченець і постмодернист, я Кіплінга в ліжко узяв,
Я збуджений, наче юнак по весні, й смачний, немов свіжий форшмак,
А Захід — він, хлопці, не хрящик свині, і Схід вам не бешбармак.Побачив бур, і націлився бур, усе, буровій хана,
А я лише чмихаю через губу на заздрість шановним панам,
Бо в нашім дворі є такі пани, що можуть і з сіллю, і без,
А ти, Томплінсон, підтягни штани, бо зірка летить з небес.Балада що, балада — ніщо, воно складеться само,
А Кіплінг до мене у гості прийшов, і ми з ним удвох п'ємо,
За вірний наган і поганий Афган, за справжніх чоловіків,
За буйвола, в кого земля на рогах, за вий голодних вовків,За двох хлопчаків, чиї рими легкі, за леді, яких ми з ним
Кохали, як сорок тисяч биків, в раю на початку весни,
За Марфи синів, хто в бою сатанів, за воду і тінь від стіни,
За добрий тютюн й бульбашки у вині, за друзів — спина до спини.І ще по чарці крізь товщу літ, і чокнемся через роки,
Так, Захід є Захід, а Схід є Схід, зійтися їм не з руки,
Та двом поетам чхати на долю, віки на віки мінять,
Бо йдуть—несуться шляхи у полі, а кут глухий — то дурня,І тиша скрізь, і скінчилася мить, і час вже відмайорів,
На скронях срібло давно тремтить, і шовк тяжкий прапорів,
І зіркопад, та ще й не один, юрба летить тих зірок..
Налий-но, братчику Ганга-дін, пора змочити нутро!О, рай — це рай, а пекло — це ад, та арфа не краща за тернії,
Коли ні вперед, ні тим більше назад, і хтось вже рахує твій термін,
А вічність — міф, і не кинуть троянду на домовину з сосни,
І тільки пам'ять тих гроз весняних, коли ні грози, ні весни.Та все одно, чи можна, чи ні, і що тобі бог судив,
Коли є час танцювать на труні і різать собак рудих,
І ременем стягувати вбрання, і співом нудьгу ганять,
Давай, мій друже, ще й на коня, нам завтра ставати зрання!* * *
Спиной к спине лица не увидать.
Но если мы у мачты - не беда,
И если против тысячи - годится.
А что лица не видно - ерунда.* * *
На балконі пахне виноградом,
Вниз звиса вигиниста лоза,
З-за гори, як шумна автострада,
Чорна насувається гроза.Меблі древні, та на диво чисті,
Ранок — мед, день – пиво, ніч — вода.
Почекай, дай трохи відпочити,
Спокій нам не часто випада.
Ну и традиционный уже "параллельный монтаж":
|
А всё-таки жизнь возрождается, да, возрождается, В любви возрождается и в милосердии, в жалости, В насмешке над фюрером, в жимолости над воронкою, В горючих слезах над принесенной в дом похоронкою. А всё-таки жизнь бесконечная, да, бесконечная, Святая и грешная, злая, беспечная, вечная, Случайная, бренная, пьяная, даже убитая, Гвоздем в эту землю по самую шляпку забитая. Когда мертвечиной несёт от румяного выродка, Я помню, как воды несёт через камни и рвы река, Как дети играют и как приживаются саженцы, А всё-таки жизнь продолжается, да, продолжается! |
Життя – то відродження, так, неодмінне відродження, Любов, милосердя, взаємність, незручне положення Нахабного фюрера, білий жасмін над воронкою, Ридання сім'ї над принесеною похоронкою. Життя наше вічне, це так, бо життя не кінчається, І грішне, і зле, й безтурботне, хоча б не на часі нам, Нервове, зруйноване, п'яне, та навіть убите, По шляпку загостреним цвяхом у землю забите. Коли мертвечиною тхне від рум'яного виродка, Я знаю, як води несе через камні й рови ріка, Як граються діти, як сонце і дощ зустрічаються, Життя – то відродження, так, бо життя не кінчається! |
|
* * * «Успокой меня, — говорит она, - У меня тут пляж и бокал вина, Расписная даль заоконная, Только даль не в кайф, беспокойна я. Я гляжу в закат, я в закат гляжу, Ничего не радует на пляжу́, Все читаю я про твою беду, Успокой меня, не то пропаду! А кругом июль как и не июль, Я на завтрак ем восемьсот пилюль, И ещё семьсот пью я перед сном, Запиваю их золотым вином. Успокой, прошу, в диком стрессе я, У меня невроз и депрессия, Я уж всю еду пощу в интернет – Слышишь, пропаду, счастья нет как нет!» Отвечаю я между взрывами: «Ты давай борись с нервов срывами, Набери стихов, не политику, И ходи к психо-аналитику! Съешь креветочку, сделай фоточку, Скинь-ка в Инстаграм, выпей соточку, А не то уверую в порчу сам – Успокойся, бл@дь, хоть на полчаса!» |
* * * «Заспокой мене, — все триндить вона, — В мене пляж отут і бокал вина, Мальовнича даль за моїм вікном. Тільки даль не в кайф, спокій під сукном. Захід сонця — ох! Краєвид чужий Не втіша мене навіть на пляжі, Все читаю я про твою біду, Заспокой мене, бо я пропаду! Липень навкруги острахом проріс, Зрання краплі… Літр. І пігулок стіс. Та іще сімсот п'ю я перед сном, Запиваю їх золотим вином. Заспокой, прошу, в дикім стресі я, І невроз буя, і депресія, Я вже їжу всю пощу в інтернет. Чуєш, пропаду, витягни з тенет!" Відповідь моя, між розривами: «Ти давай борись з нервів зривами, Віршів набери, не політику, Помагає псих-аналітика! З'їж креветочку, зроби фоточку, Скинь у Інстаграм, випий соточку, Бо повірю я у дієвість порч. Курво, помовчи пів годинки хоч! |
|
КАСЫДА КРАЕВ Людям трудно сойтись краями: тот на небе, а эти в яме, Люди меряются х@ями, даже если сидят в котле, Даже если рогатый дьявол им диктует свод адских правил, Кто-то сетует: «Бог оставил! А сосед пусть висит в петле!» Очень трудно принять соседа: и не там голова лысела, И штанина не так висела, и не так, вражина, пузат, То ли дело мое семейство — плешь на правильном, нужном месте, И в штанах все висит по чести, и честнее в сто раз глаза. «Это правда, — кивает дьявол. — Начинать надо с крика: я, мол! Я стоял на реке Каяле и сражался за Древний Рим! А вот он, гад (какая жалость!), ни за что нигде не сражался, Он спалился и облажался, мы с ним позже поговорим». Под котлом разгорелось пламя, энергично дрова пылают, А в котле кипит драка злая: что нам, грешникам, кипяток? И пускай нам зады ошпарит, но мы ближнему (лучше паре!) В глотку вцепимся — правда, парень? Как неправда! Лови, браток! Пузырями идёт водица, сверху плавает ягодица, Все, что здесь могло повредиться, уж друг другом повреждено, Старец с ухом успел проститься, молодицу бьёт молодица, Очень трудно людя́м сойтитца, вот такое вот, брат, кино. |
КАСИДА КРАЇВ Людям важко зійтися краями: той на небі, ці гинуть у ямі, Люди міряються х@ями навіть сидячи у казані, Навіть якщо рогатий диявол їм диктує пекельний звіт правил, Хтось кричить: «Я святий, не пиявець! А сусід мій хропить уві сні!» Дуже важко прийняти сусіда: й волосня не так тім'я обсіла, І не там він прикладує сили, і пузатий, гадюка, не так, Інша справа зі мною — волосся виростає, неначе колосся, І з могутністю краще зрослося, і чеснот я придбав на п'ятак. «О, це правда, — киває диявол. — Починаємо з крику: це я, мов! Я ж бо бився на річці Каялі і із Брутом відстоював Рим! А ось він, гад (яка, браття, жалість!), лиш на пенделі наражався, Він спалився, згорів, облажався! Гей, чортяко, сусіда бери!». Вже спритніше вогонь за Тарзана, в казані закипає гроза та, А в окропі на ближнього замах: що нам, грішникам, ваш кип'яток? І нехай нам зади підошпарить, але ближньому ми (краще парі!) Глотку вирвемо — то свята правда! Як неправда? Згинь, сучий дідок! Пухирями гуляє водиця, зверху плаває драна сідниця, І потилиці в клапті, і лиця, і щось інше відірвано геть, Старець криком кричить, наче птиця, молодицю б'є молодиця, Дуже важко людям зійтицця, що ні зробиш, іде шкереберть. |
|
* * * Все больше понимаю Одиссея. Итака оккупирована. Дом Разграблен. Сын? Он вырвался с трудом, Но Нестор, Менелай - не панацея. Ни армий, ни оружия. Одни Советы. Будь же прокляты они! Пир женихов бесплатен. И рабыни Бесплатны и бесправны. И вино Чужое - сколь же сладостно оно! Лаэрт? Про старика давно забыли. И длится спор захватчиков к тому ж, Кто будет гауляйтер, в смысле, муж. У Пенелопы паспорт итакийский Изъяли. Объяснили: ни к чему А если все устроить по уму, Так будет кефалленский иль закинфский. Тебе какой, с Аресом? Есть с орлом. Идите получайте всем селом. Вот, говорят, что Одиссей не прав, Он не вступил сперва в переговоры, Не вник в нюансы. Что? Конечно, воры. Захватчики, насильники. Но, брат, Неужто б он решенья не нашел? Вон сколько трупов! Нет, нехорошо. |
* * * Все більше розумію Одіссея. Ітака окупована. Житло Розграблено. Що син? Узяв весло, Та Нестор, Менелай – не панацея. Ні зброї, ні військових. Геть одні Поради. Будуть прокляті вони! Пир наречених безкоштовний. Ось Рабині – безкоштовні та бесправні. Вино чуже тече, як мед у травні. Лаерт? Старий, життя не задалось. І окупантів сварка – то навік: «Я гауляйтер! Тобто, чоловік.» У Пенелопи паспорт ітакійський Забрали. Ні до чого документ. А будеш розумніша, то в момент Дадуть кефалленійський чи закінфський. Тобі з Аресом? Є іще з орлом. Ідіть і забирайте всім селом. Так, Одіссей геть погарячкував, Не розпочав він низку перемовин. З загарбниками? Так, але ж умови У них доречні. Все в житті бува. Чому ж добром не вийшов діспут цей? Он скільки трупів! Дурень Одіссей. |
|
* * * Медкомиссия. Военкомат. Третий час. Тьма народу. С недосыпа глаза у врача как горящая хата. Одиссей третий в очереди. Молодой, безбородый. Пенелопа ждёт дома, ревёт. Пенелопа брюхата. В кабинете, по пояс раздеты, стоят два Аякса, Тот большой, тот не очень. Позируют, ржут, лоботрясы. Нестор и Филоктет: прошлый век, офицеры запаса. Понимают, что их на ладью не возьмут. Матерятся. Входит Гектор, тупит в телефон. Непохож на героя. Шлет какие-то фотки, писать в Инстаграм обещает. Наплевать, кто под Трою, а кто защищать должен Трою, И какая тут Троя, когда на рассвете с вещами? Возле выхода, хром словно бес, отдыхает дежурный. Его мысли о водке. Зачем? Чтоб не думать о мести. В коридоре становится тесно. Заходит Арджуна. А за ним вся семья, Кауравы с Пандавами. Вместе. Кто из них возвратится? Кто не возвратится? Кто в воду Тихо канет с челна? И лишь рябь по воде пробежала. Медкомиссия. Военкомат. Пятый час. Тьма народу. В стеклах окон закат догорает далёким пожаром. |
* * * Військкомат. Медкомісія. Третя година. Тьма-тьмуща народу. Від недосипу в лікаря очі — палаюча хата. Одіссей — третій в черзі. Стоїть, молодий, безбородий. Пенелопа чекає удома, реве, бо вона черевата. В кабінеті, до пояса голі, стоять два Аякси, Той великий, той менше. Позують, іржуть, лобуряки. Нестор та Філоктет: вік минулий, вони — офіцери запасу. Розуміють, їх в човен не візьмуть. Тому матюкаться воякам. Входить Гектор, тупить в телефон. Вид — не зовсім героя. Шле комусь якісь фотки, писать в Інстаграм обіцяє. Вже начхать, хто під Трою, а хто захищать буде Трою, І яка, в біса, Троя, коли треба вранці з речами? Шкутильгає, як біс, черговий біля виходу — рана вояцька. Він в думках п’є горілку. Не думать про помсту й образу! В коридорі вже тісно. Заходить Арджуна зненацька. А за ним вся сім’я, Каурави з Пандавами. Разом. Хто повернеться з них? Хто не вернеться? Хто в буйну воду Тихо кане з човна? Хто це знає і хто за цим стежить? Військкомат. Медкомісія. П'ята година. Тьма-тьмуща народу. У шибках захід сонця — неначе далека пожежа. |
|
* * * Дождь прошёл, по лужам рябь, Ветер надувает щёки, Солнце прячется — ещё бы! — В туч замшелые трущобы, Как в начале ноября. Кот за голубем следит, Голубь изучает крошки, Всё не так, всё понарошку, Мир вмещается в ладошку, Жжёт, щекочет, бередит. Быть не может, нет, не может, Говорю, не может быть — Кем-то день последний прожит, Где-то пуля подытожит Бухгалтерию судьбы. Далеко, далеко, И поверить нелегко. Если бы ещё не зря, Если б точные расчёты, Что на пользу, а не к чёрту! Ладно, хватит, что ты, что ты… Ветер надувает щёки, Дождь прошёл, по лужам рябь. Далеко, далеко Есть пути без тупиков, Из ведра зари вечерней Наземь плещет молоко. |
* * * Дощ пройшов, по калюжах бриж, Вітер дме у долоні — бери ж! І ховається сонце в хмару, Перетворюється на примару. Тиха осінь крадеться, як миш. Кіт за голубом стежить, Голуб крихти вивчає, Все не так, як належить, Світ — на вихід з речами, Кожен день, кожна мить Палить і вередить. Чи то може, не може бути, Щось згадати, а щось забути, В когось день — то останній день. Підсумує гадюка-куля Чим жили, все збере до купи, Та й на спогади відкладе. Души линуть геть з землі, Не повірите, малі. Якби ще недарма, недарма, Якби відповіді я добився, Що на користь це, а не до біса! Все, гаразд, більше нервів нема… Вітер дме у долоні — бери ж! Дощ пройшов, по калюжах бриж. Там, далеко, де птахи, Безкінечні є шляхи. Молоко зорі вечірній, Як спокута за гріхи. |
|
* * * Бессонница. Гомер. Сирены трубный глас. Окраина горит. Горит и где-то в центре. Ликует вражий чат: «…поражены две цели…», Я список кораблей читаю в третий раз. Ракеты и Гомер — всё движется войной, Кто б на ладью ступил, когда б не эта Троя? Ещё один прилет в районе новостроя И дым стеной. Твой жребий, мой Приам, диктует седина: Ждать, закусив губу, пока дерётся Гектор. Да, возраст и царей кнутом сгоняет в гетто, И некому пенять, такие времена. Открой Пандоры бокс, дай вылететь надежде! Что там ещё зажглось? Нет, это не свеча. Ахейцев корабли горят у побережья? Ну что же, в добрый час. |
* * * Безсоння. Дід Гомер. Сирени трубний глас. Околиця горить. Горить і десь у центрі. Ворожий чат зрадів: «…поражены две цели…», Я список кораблів читаю в п'ятий раз. Ракети та Гомер — все рухає війна, Хто б плавав на човні, якби не Троя знову? Іще один приліт там, де новобудови. Дим як стіна. Приаме, жереб твій диктує сивина: Чекати, хоч болить, аж доки б'ється Гектор. Цар-вік – він батогом усіх зганяє в гетто, Отож, такі часи. Чия у тім вина? Відкрий Пандори бокс, надія в боксі — решта! Що спалахнуло там? То наче не снаряд. Ахейців кораблі горять край узбережжя? Нехай вони горять. |
|
* * * – Ланселот, не убивай дракона – Бесполезно. Говорят, его хребет откован Из железа, Говорят, он вспоен жутким зельем – Жидкой сталью, Хоть ты вбей его на локоть в землю – Прорастает... – Колосится гордым беззаконьем, Злыми снами? Оживает вновь и вновь драконом? – Да, я знаю. Но и я, хоть брось меня в могилу, Кинь в болото – Прорасту из плесени и гнили Ланселотом... |
* * * – Ланселоте, не вбивай дракона – Буде зле вам. Кажуть, його спина як підкова - Металева, Кажуть, в його серці гостре зерня – Лезо-сталь, Хоч вгони його на лікоть в землю – Пророста... – Розквітає гордим беззаконням, Злими снами? Оживає знов і знов драконом? Так, я знаю. Але й я, хоч кинь мене в могилу, Чи в болото – Проросту з плісняви, цвілі, гнилі Ланселотом... |