ПРОЛОГ

Вечірня зоря згасала на заході.

Останні відблиски падали на уступи Скелястих гір, немов пелюстки дикої троянди. Темніли, перетворювалися на роздавлену вишню, бралися попелом. Ніч заявляла свої права на ділянку, оформлену за всіма правилами в земельному управлінні небесної канцелярії, за два з половиною долари за акр, — Великі рівнини, моря бізонячої трави, горбисті передгір'я, порослі саскатуном і ялівцем, суворі піски Червоної пустелі на півдні, край незліченних озер і соснових лісів, що розкинувся на північ.

Боячись забруднити пір'ячко, ущербний місяць видерся вище. У його присутності зірки тьмяніли, втрачали блиск, стаючи ледь помітними. Жовте совине око не кліпаючи дивилося на прерію, виглядаючи поживу. У будь-яку секунду місяць був готовий розкрити крила, зірватися з місця і каменем упасти на здобич.

Самотній вершник їхав кроком.

Тут, на краю індіанської території, мало хто ризикував подорожувати наодинці. А в темний час доби — вважай, ніхто. Однак вершник, схоже, не був стурбований. Руки його лежали на луці сідла, перебираючи повід, як священник перебирає чотки. Тінь від капелюха, низько насунутого на лоба, не дозволяла розгледіти обличчя. Бліде світло місяця не могло впоратися з цією впертою тінню.

Користуючись нагодою, кінь на ходу опускав морду, зриваючи волоть дикого вівса або жмут соковитих колосків житняка, що налилися молочною м'якотою. Вершник йому в цьому не те щоб потурав, але принаймні не заважав.

Повітря повнилося запахами чебрецю, полину і шавлії. Час від часу все це забивав аромат квітучих флоксів. Прохолодний вітер грався з по́лами розстебнутої куртки вершника, але сил його вистачало тільки на торочку. Хитнути як слід щільну волячу шкіру у вітру не виходило. Втомившись, він чуйними пальцями погладив дві кобури з револьверами — і помчав геть, у бік Елмер-Крік.

Застебнуті клапани кобур ясно говорили про те, що їхній господар не чекає нападу.

Попереду показалася самотня будівля. У мутному вікні жеврів жовтий вогник — молодший брат місяця. Самотність халупи була оманливою — під'їхавши ближче, будь-хто виявив би за сто ярдів від неї дві дюжини тимчасівок, зібраних нашвидкуруч. У діло пішли уламки дощок, листи покрівельної бляхи, шматки брезенту, бичачі шкури, старі й потріскані, сланець, гілки, невеликі стовбури дерев.

Дах над головою є? Вітер не задуває?

Ну й гаразд.

Облавною дугою тимчасівки обступали по краю неглибокий котлован. На дні котловану накопичувалася смола — нічна темрява. Вона здавалася жирною, масною, густішою за ніч, що впала на прерію. Не дивно: до запахів рослин тут виразно домішувався тяжкий дух сирої нафти, а в чорних тінях тьмяно відблискувала металева конструкція, що нагадувала велетенського паличника, — нафтова помпа.

Вершник торкнув повід.

Кінь слухняно взяв лівіше, оминаючи нафтопромисел. Копита ступали м'яко, звук був глухий, тихий, ледве чутний з десяти ярдів. Підберися хто-небудь до вершника, виявив би, що всі чотири кінські ноги ретельно обмотані ганчірками.

Бути почутим вершник не бажав.

Залишивши промисел за спиною, він рушив углиб індіанських земель. Тричі зупинявся, слухав нічну музику. Шерех трави під вітром. Далеке гавкання койота. Шелест крил нетопира, що перекреслив ущербний місячний диск. Зітхання очерету на березі річки.

Подих людей.

Дозор шошонів, що причаївся у високій траві, знав, що біла людина не здатна їх бачити або чути. Проте по спинах воїнів пробіг мерзлякуватий холодок. Цей блідолиций — чи не дух він? Старі говорили, після опівночі в тутешніх краях можна зустріти підступних нінімбі, які тільки прикидаються людьми.

Заґавишся, нагородять лихоманкою.

Вершник торкнув коня п'ятами. Він проїхав за двадцять кроків від шошонського дозору, заглибився в прерію ще на пів милі, а потім звернув на схід. Він повертався назад, але не тим шляхом, яким прибув. У бік індіанців вершник навіть не глянув.

Шлях вивів його знову до нафтопромислу, але тепер індіанська територія залишилася у вершника за спиною. Спішившись у вузькій улоговинці, він стриножив коня та змією ковзнув угору схилом.

Невдовзі він уже лежав на краю котловану. Задоволений темрявою і безмовністю, що панували навколо, більше не ховаючись, встав на повний зріст. Витягнув з-під куртки шкіряний мішечок, розв'язав шнурок. З холодною цікавістю місяць дивився через його плече на пучок промаслених ганчірок. Чоловік зважив ганчір'я на долоні: схоже, воно було досить важким. Не інакше, всередині причаївся камінь або шматок заліза.

Чиркнув сірник. З шипінням спалахнув вогник, випромінюючи смердючий сірчистий дим. Ганчірки зайнялися відразу. Широко розмахнувшись, чоловік жбурнув палаючу грудку в самий центр котловану. Можна було подумати, з неба впала зірка.

Коли спалахнуло жарке полум'я, на схилі вже нікого не було.