Шляхи в майбутнє
04.09.2025
Щоб уявити образ майбутнього, потрібна сучасна українська наукова фантастика.
В українській фантастиці споконвіку домінувала «химерна проза», так званий «магічний реалізм», що базувався в першу чергу на історичних і фольклорних мотивах, а також мав коріння в народній апокрифічній літературі. Навіть якщо не згадувати Києво-Печерський Патерик, який зараз, з сучасної точки зору на фантастику, дуже нагадує своїми сюжетами прадавніх «Мисливців за привидами», замішаних на «Екзорцисті» — ще була поема Себастьяна Кльоновича «Роксоланія», де вистачає чаклунів і некромантії, новели митрополита Петра Могили, трагікомедія Феофана Прокоповича «Володимир», яку нинішні літературознавці зарахували би до лав «фентезі», знаменита «Енеїда» Івана Котляревського, «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ'яненка, «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя…
Наукова фантастика якщо й була, то перекладна. До речі, першим перекладачем творів Жюля Верна була українська письменниця Марко Вовчок. Відродження, а може, й виникнення української наукової фантастики, напевне, почалося з роману Володимира Винниченка «Сонячна машина» (1924 р.). Майбутнє, тоталітарна Європа кінця ХХ століття, винахідник презентує диво-машину, що дозволяє кожній людині прогодувати себе, підрив економіки, хаос…
Пізніше Юрій Смолич створить «Прекрасні катастрофи», відкривши славетну тему зомбі, а Ґео Шкурупій — «Двері в день» (1929). За ними прийде Володимир Владко: «Ідуть роботарі» (1929), «Чудесний генератор» (1935), і нарешті «Аргонавти всесвіту» (1935) — перший в українській літературі роман про політ у космос. Будуть Микола Дашкієв, Василь Бережний... І, звичайно, треба окремо відмітити неординарну творчість Олеся Бердника, що поєднає у собі традиції наукової фантастики, фентезі та філософської літератури.
Згадаємо також Володимира Савченка, який дебютував у 50-ті роки ХХ століття; а а також Віктора Савченка, Ігоря Росоховатського, Олександра Тесленка, Леоніда Панасенка... У дев’яності-двохтисячні роки, після розпаду СРСР, з’явилися нові українські письменники, що працювали на теренах НФ, хто більш, хто менш: Олексій Бессонов, Сергій Герасимов, Андрій Дашков, Олег Авраменко, Федір Чешко... Та й ми самі (Г. Л. Олді) також не залишилися осторонь з космічною епопеєю «Ойкумена».
Звичайно, були в Україні й інші письменники, що писали й зараз пишуть НФ (згадаємо, наприклад, Макса Кідрука, й він не єдиний). Деяка традиція наукової фантастики в Україні є — хоч, звісно, не така міцна та давня, як в англомовній фантастиці. більшість авторів традиційно працює з історичним чи фольклорним підґрунтям, у різних напрямках химерної прози. Не принижуючи інші напрямки, маємо думку, що саме наукова фантастика може відіграти найближчим часом деяку роль в обранні шляху подальшого розвитку України та в цьому розвитку.
Тому є кілька причин.
По-перше: о̀браз майбутнього. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а також попередня епідемія КОВІДу та низка інших конфліктів і війн по всьому світу руйнує сталий світовий порядок на наших очах. Він іде в минуле, на зміну йому має народитися щось нове. Але о̀бразу цього «нового», більш-менш чіткого уявлення бажаного для нашої країни (вже не кажучи про весь світ) майбутнього в нас немає. Чого ми насправді бажаємо, чого прагнемо, у якому майбутньому нам хотілося б жити? Перемога у війні? Мирна та вільна Україна у кордонах 1991-го року? Європейська інтеграція? Гарантії безпеки? ЄС? НАТО? Все це лише загальний напрямок (та й то не всім до кінця ясний, не всіма повністю поділяємий). Дещо з цього переліку — взагалі лише можливі засоби, а не мета. А що до більш віддаленого майбутнього? Що до більш поширеного погляду, не тільки на нашу країну? Ми ж прагнемо інтеграції — тож майбутнє у нас має бути спільним, принаймні, з Європою, а скоріш за все не тільки з нею.
Нема конкретних відповідей, нема більш-менш чіткого уявлення. Як будувати майбутнє, якщо ми його собі майже не уявляємо? Це як будувати величезну споруду без плану, креслень та розрахунків. Вона або розвалиться та погребе нас під уламками, або вийде казна що, де й жити не хочеться. Ось для того, щоб уявити о̀браз майбутнього, й потрібна сучасна українська наукова фантастика. Звісно, це завдання далеко не тільки для НФ, але й НФ має відіграти у цьому процесі суттєву роль.
Ми не закликаємо кидатися писати утопії про велику Україну, що панує в усьому Всесвіті (або на земній кулі). Як довела історія, утопії нежиттєздатні, а коли їх намагаються втілити в життя, вони швидко перетворюються на антиутопії. Треба створювати перш за все якісну художню літературу, спрямовану в майбутнє, — якщо, звісно, на те буде ласка автора. Літературу, яку б цікаво було читати. Де фантастичні припущення та політ фантазії поєднувалися б з напруженим сюжетом, харизматичними героями, гарною літературною мовою та реалістичністю характерів, вчинків і можливого майбутнього світоустрою. Створювати книги, у які хотілося б зануритися з головою, щоб пожити там деякій час, а потім втілити хоч щось у життя.
Генрі Лайон Олді