Космічна симфонія

17.10.2024

Відгуки та рецензії читачів на книгу Г. Л. Олді “Ойкумена” (космічна симфонія).

Паперова версія - видавництво “Фоліо”, 2024: "Книга перша. Лялькар", "Книга друга. Лялечка", "Книга третя. Лялькових справ майстер".

Crossbow:

Що ж, у чомусь Олді приємно вразили мене, чого при читанні фантастики не траплялося давненько. Вразили не до глибини душі, але все ж...
Насамперед хочу відзначити мову: дуже красиву й образну! Автори - молодці! Трохи зіпсувала враження просто непристойно величезна кількість псевдо-НФ-термінів, якихось штучок, приладів, понять, станів. Один цей вираз чого вартий! - «флуктуація континууму класу такого-то» (хоча його сенс гранично ясний). Щоправда, з флуктуаціями там усе гаразд - вони неодноразово згадуються і мають значення і вагу для загального сюжету.
У сенсі дрібних придумок-наворотиків фантазія авторів дивує (в хорошому сенсі). Їхні ідеї ширяють легко і вільно, малюючи справді яскравий світ майбутнього. Ця, трохи понад міру, футуристичність загалом радує.
Сюжет - звичайний. Але підхід - особливий, цікавий. Незвичайний персонаж, його професія, взагалі - опрацювання задуму. Далеко не нова тема ментальності та ментального впливу, що стала вже класичною, набула тут вельми незвичайних, химерних форм.
Дуже вдалі постійні вкраплення внутрішніх голосів головного героя. Схоплено незвично, за своїм настроєм вивірено і перетворено на один із лейтмотивів. Причому - дуже гуморний - голоси Гішера Добряка і маестро Карла.
Дещо розмитими здаються загальний зміст і мораль твору. Щось глобальне, що мало б в ідеалі міцно засісти в голові, тут якось тоне в багатоголоссі кольористих образних виразів і НФ-«штучок-заманух». Хоча теми сили й енергетичності думки, долі, Вищих сил і одвічного питання - хто ж із нас усе-таки лялькар, а хто лялька? - виразно простежуються. Сподобалися численні життєві психологічні замальовки поведінкового характеру - яскраві й о̀бразні! Динаміка, що не веде в явний екшн, попсовість і «масовість». Гідний поваги гумор. Загальне враження - дуже світле, позитивне. Було цікаво! Сподіваюся, що друга книга також не розчарує.

Medwwed:

«Чудово!» - захотілося вимовити, перегорнувши останню сторінку. А ще задоволено видихнути, знаючи, що книжка не остання в серії «Ойкумена».
У книжці є все, що привабить не надто досвідчену в художній літературі аудиторію: вистачає і космічних сутичок, і десантних операцій із захоплення на планеті. І просто драйву сюжету. Але це при поверхневому читанні.
Що ж ми бачимо, якщо уважно зупинимося на кожному розділі, кожному контрапункті роману? А побачимо ми високохудожній літературний твір і за жанром, і за дією. Приємно дивує словниковий запас авторів, які писали цю книгу. Око на сторінці не знаходить повторів одного слова, при цьому текст не читається важкувато чи награно. Текст органічно обплітає не менш яскравий і виразний сюжет роману. У книзі немає глобального протистояння «поганих» і «наших», немає банальностей і стандартних фентезійних прийомів. Всесвіт продумано вельми оригінально - раси енергетів та техноложців (а особливо сподобалися гематри...) Небезпеки в космосі у вигляді розумних флуктуацій енергії. А захищають від них незрівнянні антиси - істоти такі ж, як і ми, але... А вже головний герой взагалі незрівнянний.
Але і це все зовнішня оболонка твору. А ось усередині - глибока філософія Королеви болю, залежності рабів від господарів і господарів від рабів, і багато іншого. А також філософія антиса, який сидить у в'язниці за хуліганство, маючи можливості руйнувати зірки...
Загалом чудово!

Світлана Кононенко:

Радію, що відкрила для себе світ Ойкумени!
Радію, що відкрила його саме зараз, бо, раз і назавжди сприйнявши правила буття пропонованого Всесвіту, заглибилася так, що це допомагає жити в своєму світі. Дивовижно!
Література найвищого ґатунку!
Вишукана мова, вражаючий сюжет.
Вже знаю, що цей цикл стане одним з найулюбленіших. З вдячністю.

Marwin16:

Олді для мене насамперед асоціювалися як автори міфологічної фентезі, тож було доволі цікаво ознайомитися з їхнім твором на космічну тематику.
Перша частина «Ойкумени» викликала захват - космічна опера в поєднанні зі специфічною мовою Олді! Для мене роман «Лялькар» став масштабним, красивим, поетичним космічним полотном. Велика кількість цікавих людських рас із різною культурою, устроєм, релігією, фізіологією.
Величезний плюс роману в тому, що незважаючи на велику кількість вигаданих термінів, не хочеться одразу лізти до словника (якого немає), їхнє смислове значення розуміється на якомусь інтуїтивному рівні.
Ну і наостанок про героїв. Доля Лючано Борґотти викликає справжній інтерес, а вже рід його діяльності це щось. Особливо органічно вписуються інтерлюдії, що оповідають про минуле героя. Під час дії згадується якийсь факт із життя героя, він одразу зацікавлює читача й одразу ж інтерлюдія на відповідну тему. Також незвичайні й інші герої: Гай Тумідус, кріпаки графа Мальцова, вудуні-адвокат і багато інших.
Загалом якщо комусь хочеться нешаблонної космоопери з цікавим світом і сюжетом - це те, що потрібно. Сподіваюся, продовження буде не гіршим.

Alex2:

Не хотів я відгук писати, поки не огляну всієї картини «Ойкумени». Не хотів, а втриматися не зміг. Ну не можу я стримати в собі стільки почуттів!
Одразу хочу зробити ганебне зізнання. Це - перша прочитана мною книжка авторів. Чому так вийшло? А от не було за Олдями слави письменників жанру НФ, якому я віддаю перевагу, тому й розходилися мої шляхи з їхніми творіннями. Але тут приспіла «Ойкумена», позначена як космоопера. І я подумав - о, ось шанс для мене...
І я вбитий наповал уже тільки першою частиною. Попереджаю одразу - на даний момент у цього відгуку є дуже немаленький шанс зірватися на захоплені вигуки. Але я щосили намагатимуся втриматися в рамках раціоналізму.
Чим же мене здивувала книга? Пишністю картини оповіді! Ця «космоопера» разюче відрізняється від усього, що я читав раніше. Найбагатша картина зображеного всесвіту! Тут видимі риси нашого світу, але тільки у вигляді химерного, гротескного відображення в дзеркалі фантазії авторів. До чого все незвично - характери, герої, ситуації! А мова оповіді - жива, цікава, яка трошки спонукає читача. Стиль, який для мене в новинку - кілька речень, що описують ту чи іншу подію, а потім - фраза-підсумок, різка, точна, вивірена, наче вдала дотепність, вчасно вставлена в оповідання.
Лінія оповідання час від часу перемежовується поверненнями до минулого головного героя, до подій, що визначили його долю. Він - Лючано Борґотта - людина з незвичайними, але не унікальними у світі роману здібностями. Він не воїн і не герой (от дивно-то для космоопери, так?), а директор кріпосного театру. Але якого театру!
Мабуть, у такому незвичайному світі й герой має бути незвичайним, інакше нам ніколи не пізнати, а авторам ніколи не відкрити нам цей світ сповна.
А що ж світ? Дивовижні цивілізації! Надавши їм певної схожості з народами і цивілізаціями минулого і сьогодення нашого світу, автори вчинили, як на мене, дуже витончено: адже нам більш-менш відомі особливості, скажімо, римлян, або послідовників Вуду, або індусів. То навіщо витрачати час і місце, щоб описувати їх у книжці? Експозиція виглядає для нас уже знайомо. Світ - чимось рідний і близький від початку.
А які технічні подробиці! Це ново, нетривіально і дуже кумедно. Про такий світ хочеться читати ще. Але ж попереду ще дві книги! А щодо першої можу щиро вигукнути - браво, автори!

Lorna_d:

Це було... дико дивно. Дивно, місцями важко для того, щоб укласти в голові, але аж моторошно цікаво. Все-таки, з тим, щоб захопити увагу читача і без особливих зусиль утримувати її протягом усієї книжки, у тандему, відомого як Генрі Лайон Олді, проблем немає взагалі (ну, за поодинокими винятками). А сюжети історій творчого дуету настільки різноманітні, що можна тільки дивуватися фантазії авторів, багатої на всякий сюр.
У «Лялькарі» відбувається непомітне коригування поведінки людей: невропасти працюють зі своїми «ляльками», підправляючи мову і моторику клієнтів, тримаючи в руках невидимі ниточки нервових вузлів.
Лючано Борґотта - колишній лялькар, а нині директор художнього театру контактної імперсонації «Вертеп», що катається з гастролями неосяжними просторами світу Ойкумени. Утім, імперсонатор він не стільки колишній, скільки профнепридатний унаслідок набутої здатності дарувати людям біль. Ні, не так - дарувати людям Біль. І якщо для екзекутора, яким Лючано довелося попрацювати в один із періодів його ненудного життя, ця здатність є важливою й необхідною, то для лялькаря, що часом не здатен себе контролювати, цей маленький талант може обернутися крахом під час чергового сеансу імперсонації та тюремним терміном.
Як я вже сказала, не все мені було прямо прозоро зрозуміло, при цьому занурення в історію було повним і беззастережним. Грандіозність Ойкумени вже вражає - але ж це тільки початок, історія всього лише одного героя, яка написана так, що від книги складно відірватися. А коли все-таки доводиться виринути з цього майже сюрреалістичного світу, перша емоція «ейее... а що це, власне, було?» одразу ж змінюється на «божечки, це прекрасно». І хочеться одразу пірнути назад, туди, де хлопчисько Лючано поступово стає безсердечним (не сказала б) Тартальєю, туди, де старий Гішер знайомить Борґотту з Королевою Болем, туди, де невдачливий (хоча, як подивитися) імперсонатор припускається фатальної помилки, взявшись за виконання замовлення гордовитого помпіліанця.
Це якась магія? Це якась магія. І з урахуванням фінальних подій першої книжки далі, гадаю, градус захопливості історії тільки підвищуватиметься.

Бібліотекарі рекомендують. Частина 1. Юлія Чепурко за участю Лії Щеглової:

Генрі Лайон Олді: “Ойкумена. Книга 1: Лялькар” (космічна симфонія). Видавництво “Фоліо”, 2024.

“Опирайтеся, якщо зможете!”
“Ви вже будьте ласкаві, скажіть нам заздалегідь, що ми повинні робити наступної секунди: плакати чи сміятися?”
Г. Л. Олді, “Лялькар”.

Що мене захоплює у цьому авторському дуеті? Так, саме захоплює! Це те, що, починаючи читати, ти від початку потрапляєш у якийсь класичний, сталий сюжет, настроюєшся на нього, вже починаєш прикидати, як дії розвертатимуться далі, весь такий упевнений, що розгадав намір авторів, а тут бах, тобі у маківку, автори перегортають усе з ніг на голову! Та, яке там на голову? Взагалі усе перегортають так, що сидиш ошелешений і не віриш, що оце так можна було вивернути. Та взагалі, що оце так можна було вигадати!

“Таке життя, малий. Воно смикає за нитки, а ми танцюємо.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”.

Гаразд, звикаєш до нового перебігу подій, фактично наступаючи на ті самі граблі, так само починаєш прикидати, про що йтиметься — і знов тебе хрясь, “а не вгадаєш!” Чесно кажучи, я все одно не перестаю “гратися” із авторами у таку вгадайку, не дивлячись на те, що рахунок все так і лишається на їх користь.
Тож, перша книжка першої трилогії “Ойкумени” — “Лялькар”.
Лючано Борґотта на прізвисько Тарталья (злодій, людина без серця) - головний герой, що має психічний розлад - шизофренію.

“Маестро Карл мовчав. І Гішер Добряк мовчав. І надія теж мовчала.
Надія мовчала тихіше за всіх.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”.

Звісно, сам собі він ніколи не зізнається, що дві додаткові особистості, що іноді по черзі, або сперечаючись, надають йому поради - то розтроєння особистості, і називає їх своїми альтер-его. А ще чудово із ними уживається.
Лючано Борґотта на прізвисько Тарталья - директор художнього театру контактної імперсонації “Вертеп”, прилітає на гастролі на курортну планету Кітта. Актори театру - кріпосні графа Мальцова, не зовсім прості актори у звичному для нас розумінні. Вони усі до останнього невропасти. Нє, не невропсихи, як може подумати людина необізнана у цій специфіці, а саме невропасти. Вони здатні вправлятися із пучками моторики та мовлення клієнта, який надав потрійну згоду на подібне втручання. Фактично, виступають в ролі лялькарів, ляльками яких виступають не бездушні маріонетки, а живі люди. Автори показують нам подібне шоу, майстерно вводять у будні “Вертепу”, у специфіку замовлень, у колоритні особливості планети, на якій вони гастролюють.

“Він дивився й думав про те, наскільки ми всі любимо вигадку... Іноді здається, що продамося з потрухами першому зустрічному, який запропонує казку яскравішу, заплутанішу. І, сліпі від любові до того, чого немає, без інтересу проходимо повз те, що є.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”

Втягнулися? От і я так само. Але далі на горизонті театру з’являється Гай Октавіан Тумідус. Ця зустріч перевертає життя директора “Вертепу”, зв’язуючи у тугий вузол Борґотту і Тумідуса. Виводить твір на геть інший рівень. Кидає Борґотту з повноправного члена Ойкумени у рабство. Виводить оповідь на рівень браконьєрського збору “урожаю”, на якийсь зухвалий бойовик. Потім на космічну баталію.

“Тому що свободу треба шанувати. Волю, дорогий ви мій, не можна кинути людині, як милостиню. Від таких широких жестів воля гниє й смердить. Свобода, подарована зверху, – отрута.”
Г. Л. Олді, “Лялькар”

Знайомить із соціально-продуманою структурою цілої галактики, де легко впізнаєш нас, людей з планети Земля, з нашими розбіжностями у віруваннях та засобах життя. Де людей із різними поглядами, системами та рівнями життя розкидають у різні кінці всесвіту. Про можливості співіснування різних рас, про аспекти їх взаємодії та не взаємодії. Все це на фоні пригод (ось тут навіть не знаю, як було б написати коректно - Тумідуса чи Борґотти?) Адже рабство прописано досить специфічне, коли раб є продовженням психіки свого господаря.

“Обмеження свободи, воно зближує...”
Г. Л. Олді, “Лялькар”

Різнохронологічна структура тексту дозволяє зв’язувати воєдино усіх учасників оповіді. Збирає героїв, що від початку, здається, зустрічаються випадково, у єдине ціле одної глобальної історії, що тягнеться вже не один десяток років, у якій присутні великі експерименти, розчарування і великі заговори.
І все це на фоні одної людини. Все ж, певно, Борґотти, який, на думку Тумідуса - це ходяча халепа, що притягує до себе неприємності. Коли Гай Октавіан Тумідус вперше висунув ідею про те, що саме Борґотта винен в усіх халепах космічного браконьєра, а у недавньому минулому легата, я щиро обурилася. Що значить, Борґотта винен?! З дуба впав, легате Тумідусе, чи як?! Сам в усьому винен! Ніхто не просив тебе тою поправкою користуватися! Але…

• “Будьте ви прокляті, Борґотто! Щоб вам у пульсарі горіти! Проваліться ви в чорну діру разом з вашим театром, імперсонацією та замашками екзекутора! Хай буду проклятий я, Гай Октавіан Тумідус, що зв’язався з вами! Втім, я вже проклятий, раз тягаю вас, наче ядро на ланцюзі...”
  (с) Гай Октавіан Тумідус*

Але у цієї історії є продовження…
Та про продовження історії йтиметься у другій книжці цього циклу.
Пишучи відгук на книжки цього циклу, не можна випускати з огляду яскравість опису всього навколо. Майстри своєї фантастичної справи Олді надають блискучу картинку того, де все триває. Вона постає перед поглядом як жива. І не має значення, що саме вони прописують. Систему всесвіту, окрему расу чи планету, погоду на окремій планеті, чи окремого пересічного візника аеромоба “бідного Г’Хангу” - усе виглядає цілком реальним, яскравим, різнобарвним!
Просто неповторним. Ойкумена - це цілий світ, про нього можна написати безліч історій (що автори і роблять), від них нема змоги відірватися.

Roman Zavidovskij:

Перші детальки пазлу
Строкате, що складається з різних за кольором і розміром клаптиків, полотно. Вдале рішення для першої трилогії світу Ойкумени. Занадто багато ідей і поки що занадто мало простору, щоб детально розкрити їх усі. Атмосфера вуличного циркового балагану, за фасадом якого ховається щось більше.
Лучано Борготта, наш попутник і друг на найближчу трилогію. Він познайомить нас із першими дивинами нового світу і розважить цікавою історією, з таким харизматичним персонажем нудьгувати не доведеться!
Тож мерщій-но вирушайте в цю надзвичайну подорож, що обіцяє багато чудових відкриттів і знайомств!

tst:

Це було цікаво і незвично. З одного боку - космічна фантастика з освоюваним всесвітом, переміщеннями на надсвітлових швидкостях, безліччю інших рас і технологічними досягненнями. З іншого - абсолютний наголос на психічні здібності, а не технологію, кріпосне право, яскраво-виражена схожість інопланетян на представників цілком собі земних народностей і картини стародавнього Риму. Усе це загалом дещо збиває з пантелику, хоча й надає роману додаткової привабливості. Ідея з ляльками і лялькарями загалом не нова, але тут вона розвивається в дуже незвичному напрямку. Ще хочеться сказати, що перша книжка «Ойкумени» здалася мені поверхневим знайомство зі світом і головними героями. Події були цікавими, але, схоже, що це тільки початок чогось більш об'ємного.

Izanta:

Цікавий світ, герої з цікавими здібностями. Вони щось на кшталт телепатів, але не зовсім. Лялькарі, отримавши згоду, керують людьми. Здавалося б, крута здатність. Але в цьому всесвіті є ще крутіші штуки. Наприклад, рабовласники, які повністю контролюють своїх рабів. Або двигуни, що працюють на будь-якому смітті. Книга обривається на найцікавішому, однозначно читати продовження.

Vilvarian:

Втягнутися було досить важко - читача відразу занурюють у величезний світ, наповнений незвичними поняттями, расами, подіями і законами. Перші кілька глав доводиться буквально прориватися крізь незрозумілий текст. Була стійка асоціація з «Поверненням із зірок» Лема. Але воно того варте було. Коли вдається втягнутися і освоїться - події захоплюють і несуть за собою, не залишаючи шансів на перепочинок, сон і перерву на зварити каву. Саме своєю оригінальністю книга мене підкупила. Так, це фантастика, але дуже самобутня. Намішано в купі багато, але настільки вміло змішано, що не викликає дисонансу. Ну так, вудуїсти, і «стародавні римляни» борознять космічний простір, нічого незвичайного, тут нема на що дивитися. У кожної раси є свої «фішки» і особливі здібності. Книжка виявилася цікавою не тільки з погляду історії Лючано Борґотти, а й як путівник новим для мене всесвітом, у якому я, найімовірніше, затримаюся надовго. Пани Олді на висоті.

smv-cover:

Дуже неоднозначне враження в мене від цієї книжки... Дочитала й полізла у вікіпедію (словосполучення «флуктуації континууму» не давало спокою), і з її допомогою картина більш-менш прояснилася. «Кукольник» відкриває цикл книг про всесвіт Ойкумена. Оповідання йде від імені ГГ, але в різні періоди часу, перескакуючи з минулого на сьогодення, і це поступово дає розуміння, як ми дійшли до того, що є зараз.
Дуже далеке майбутнє, у всесвіті кілька населених планет, високорозвинені технології дають змогу їхньому населенню активно освоювати космічний простір. Постараюся без спойлерів кілька слів сказати про раси, що населяють планети, тому що вони дуже цікаві і заслуговують на увагу. Усі раси поділені на три типи, кожна з них має свої особливості в плані генерації та використання своєї внутрішньої енергії, рівня розвитку технічного прогресу, емоційності тощо. У книзі це не дуже докладно описано, це можна зрозуміти, коли ГГ взаємодіє з представниками цих рас.
Незважаючи на високорозвинені технології, у цьому світі активно процвітає рабство, і це викликало в моєму сприйнятті певний дисонанс. Рабство трохи в іншому вигляді, ніж у загальноприйнятому варіанті, але в моїй свідомості поняття цивілізації і рабства ніяк не поєднуються. Я слухала книжку в аудіоформаті й у цьому була моя помилка, яка сильно зіпсувала враження. Її потрібно саме читати самому, у потрібному ритмі, з потрібними акцентами тощо. Ідея книги дуже цікава і незвичайна, колоритні, яскраві персонажі, грамотна мова оповіді. Сюжет не рясніє різкими поворотами, лише наприкінці додається трохи динаміки, але це зовсім не псує книгу.
Усім любителям якісної фантастики рекомендую, продовження буду читати однозначно.

Inmanejable:

Ось і такі бувають долі, люди просто притягують купу неприємностей. Наприклад, Лючано Борґотта. Але всі його труднощі з'явилися випадково, адже він просто познайомився з маестро Карлом, який відкрив його талант. А потім усе пішло, поїхало. Дуже сподобався хід оповіді: події сьогоднішнього дня чергуються з минулим головного героя, немов пояснюючи, чому саме так склалося життя, чому все прийшло до цього. Читалася книжка дуже легко, хоч іноді й виникали питання, вони вирішувалися буквально на наступній сторінці. Здебільшого це питання, пов'язані з новим світом, новими расами, і всім, що з цього випливає. Хоча от не всі раси розкрилися по максимуму, про деякі хочеться дізнатися побільше. А тих, про кого і так достатньо розповіли, здається було мало. Але це тільки перша частина великої космічної симфонії. Хочеться вірити, що далі буде ще краще.

Vitalii Bananov:

Генрі Лайон Олді — "Ойкумена", трилогія перша: "Космічна Симфонія"
Космоопера / пригодницька фантастика
Сюжет:
Великий космічний світ з великою кількістю планет та унікальними людськими расами. І серед всього цього виділяється один чоловiк — Лялькар-невропаст (той, хто може влазити в голови інших і керувати ними), людина-халепа та головний герой — Лючано Борґотта. Разом iз ним читач поступово відкриє для себе неймовірний світ "Ойкумени".
Мої думки:
Я довго відкладав знайомство з цим літературним Шедевром, хоча находився під великим тиском з боку близьких мені людей: спочатку казав, що чекаю книги українською (письменники з Харкова, але раніше здебільшого писали російською, і перекладу на солов'їну не було), потім, коли з'явився переклад, вважав, що мені є що читати, і цей цикл почекає. Та ось нарешті — це сталося, одного разу я побачив збір від Олді та за донат отримав від них першу трилогію в електронному форматі. І все — я пропав, я потонув, я розчинився в цьому Всесвіті.
Чим же так приваблює Ойкумена? Та всім. Дуже цікавий, детально пророблений світ. Велика кількість абсолютно різних планет та народів. Розповідати про всі особливості різних рас займе багато часу, тому просто скажу — це треба читати. Але кожен знайде собі расу до смаку. Це я можу гарантувати. Особисто мені більше за всіх припав до вподоби помпіліанець (раса на кшталт древніх римлян) Гай Октавіан Тумідус, який на свою голову зв'язався с Борґоттою, а потім тільки те і робив, що жалів про це. Хоча й інші другорядні персонажі теж дуже цікаві — майже про кожного можна писати окремий відгук.
Спільно з головним героєм Лючано та його "тарганами" в голові, ми знайомимось з Ойкуменою. Він надто дієва особистість, тому пригод буде багато: і тюрми, і курорти і... а що ще не скажу, бо так все розповім.
Є флешбеки у вигляді контрапунктів, які допомагають краще зрозуміти героя та Ойкумену.
Так як це окремий Всесвіт, то будьте готові до великої кількості незнайомих термінів, придуманих авторами. На початку це трішки ускладнює читання, однак швидко звикаєш, бо текст — легкий, світ — цікавий.
Після закінчення першої трилогії мене гріє тільки одна думка — попереду мене чекає ще 4(!) трилогії у світі Ойкумени. Дякую авторам за такий чудовий Всесвіт.
Моя оцінка: 10 з 10.