Я і мої роботи

15.10.2024

Книги

Сборник НФ рассказов на украинском языке, сотавленный Генри Лайоном Олди:

Олександр Красовицький (видавництво «Фоліо») днями опублікував обкладинку цієї антології з коротким коментарем: «Буде», — тож, мабуть, і нам уже можна.
Зараз завершується підготовка до друку антології сучасної української НФ «Я і мої роботи», яку уклали ми, Г. Л. Олді. Робота над антологією була складною, захопливою і дуже цікавою. Ми раді, що книга вже на «фінішній прямій». Точного терміну виходу антології зараз, під час війни, ніхто не скаже, але сподіваємося, що до кінця року (а може й раніше) книга побачить світ. Коли це станеться, ми обов’язково повідомимо окремо.
Ми постаралися представити в антології весь спектр різноманітних напрямків НФ сучасної України: «тверду» НФ (Hard SF), «м’яку», соціальну, сатиричну, іронічну, пригодницьку, філософську, постапокаліптичну, історичну, кіберпанк, нанопанк, робопанк та всякі «гібридні форми» НФ з іншими літературними напрямками. Фантастика — це взагалі різноманітність, несподіваність, різні погляди на реальність, всесвіт, людину та можливе майбутнє.
Понад чверть творів, що увійшли до антології, написана авторами, які зараз боронять Україну у лавах ЗСУ. Також серед авторів є й волонтери. Тож попри війну українська література та українська фантастика зокрема живе й розвивається не тільки в тилу, але й на фронті.
Це дає нам справжню надію.
Склад авторів вказано на задній стороні обкладинки, що прикріплена до цього допису. Також там можна прочитати анотацію до книги.
Чекаємо з нетерпінням!

В новом номере журнала "Радуга" опубликован рассказ "Питомец". Юрий Ковальский пишет:

Сподіваюся, це приємна новина не лише для працівників нашої редакції і не лише для наших авторів саме цього нового випуску «Радуги». Так, він вийшов – третій нинішнього року. Українською мовою і російською. Нащо щось віддавати путіну, і її теж?!
На сторінках альманаху вас чекають роман Олександра Марданя «Кризис высоты», оповідання Генрі Лайон Олді «Годованець», Рєни Арзуманової «Хромая бочка», «Вчерашний кофе», п’єса Марії Галіної «Привіт, старий!». І звичайно, поезія – переклади Ірини Юрчук українською віршів Ірини Євси, Олександра Кабанова, Ірини Іванченко, добірки Григорія Фальковича, Наталки Фурси, Людмили Шарги. У розділі «Літературний погляд» Євгеній Хаїт із текстами з книги «Хорошее мне говорите…» та фламандський письменник Бенно Барнард «Україна. Уривки із щоденника». Також у цьому випуску бесіда В’ячеслава Верховського з Андрієм Данилко. У розділі «Люди і книги» статті Юрія Кирпичьова «Величие американской литературы» та Володимира Звиняцьковського «Нововідкритий потенціал романного жанру».
Протягом тижня альманах можна придбати зі знижкою, переказавши 130 грн на карточку ПриватБанку 4149 6293 6808 8191. Номер Нової пошти, свій телефон вкажіть на мій месенджер чи адресу: [email protected]

А вот такая двуязычная публикация вышла у Олега Ладыженского - в сборнике "Dislocation":

This collection focuses on the war between Russia and Ukraine as seen by Russophone poets from all over the world. Divided into thematic clusters, the book delves into the death, despair, displacements, and dislocations brought on by the war, as well as the determination and hope of the people who stand for freedom and against Putin’s aggressive and repressive regime. The writing is poignant, beautiful, and, in many cases, mordantly funny. This poetry both reflects and participates in a language and a literary culture that are riven by civilizational conflicts. The featured poems were sourced from Kopilka, a repository of current antiwar poetry.

Встречи

В сентябре Олди побывали на книжних выставках в Киеве, а так встречались с читателями во Львове:

Місяць видався насиченим.
Дві презентації першого тому "Ойкумени" в Києві, третя - у Львові. Поетичний вечір у Львові, в почесному консульстві Ізраїлю. Поїзди, зустрічі, розмови. Сирени тривоги. І знову дорога, зустрічі, друзі, яких давно не бачив вживу, тільки у мережах...
Дякуємо усім, хто все це організував, а найперше видавництву "Фоліо"! Дякуємо усім, хто приходив і витрачав на це свій вільний час, бо коли у залах аншлаг, то й виступаєш зовсім інакше! Дякуємо усім, хто питав, слухав, аплодував, підходив за автографом! І дуже-дуже дякуємо тим, хто якимось дивом виривався на день з фронту, аби потрапити на презентацію книги чи поетичний вечір!
І звісно, величезна дяка та пошана тим, хто боронив нас у боях і дав змогу провести книжкові свята!
Ще побачимося, друзі!

А вот как немного о поэтическом вечерере Олега Ладыженского во Львове:

1-го жовтня у Львові, у приміщенні Почесного Консульства Держави Ізраїль, пройшов поетичний вечір Олега Ладиженського. Олег читав свої вірші — здебільшого балади, але не тільки — написані як за часів повномасштабного вторгнення, так і раніше. А одна балада була зовсім новою: Олег написав її в потязі дорогою до Львова і вперше зачитав на публіку. Також Броня Громова виконала кілька пісень на вірші Олега Ладиженського. Акомпанував їй на гітарі відомий бард Віктор Байрак.
А коли Олег почав читати свої вірші, написані у стилі блюзу, Байрак не витримав і прийнявся йому підігрувати на гітарі. Так самі собою склалися блюзові імпровізації на основі кількох віршів, що прямо в залі перетворилися на пісні у виконанні Ладиженського-Байрака.
Публіка прийняла виступ дуже добре, аплодисменти не змовкали ще довго. І загалом, поетичний вечір, як на мене, вийшов дуже вдалий.
Дякуємо Почесному Консульству Держави Ізраїль за гостинність і теплу атмосферу!
Незабаром до мережі буде викладено відео з поетичного вечора Олега з віршами та піснями. Тож, як кажуть, “не перемикайте канал”!

А вот что пишет Дмитро Гелевера:

Для мене Генрi Лайон Олдi закривав підліткову потребу в пригодницькій літературі, як минулому поколінню Дюма чи Верн. "Філософські бойовики" харків'ян знайомили мене з тисячами ідей, які потім потраплять вже в мої оповідання, статті та навіть рецензії. Саме в Олдівських переказах я почув давньоіндійські епоси, лякаючі японські кайдани й маловідомі давньогрецькі міфи.
І з сучасниками Олді (на відміну від поважних, але мертвих французів) я маю щастя зустрічатись та задавати наболілі від прочитаного питання. На осінній Книжкова країна презентували перший україномовний том космічної епопеї Ойкумена від Видавництво Фоліо. За майже 20 років епопея зросла до 5 тритомних романів, а також зібрала з десяток (а може, і не один) нагород.
З добрих новин, другий та третій том українською "Лялькаря", першого роману Ойкумени вже на підході до видання. А Лорина Філоненко нещодавно переклала на солов'їну весь цикл, всі 15 томів. І вони вже доступні для читачів у електронній версії на сайті письменників "Світ Олді". Для тих, хто ще не знайом з творчістю кращих фантастів Європи 2005, "Лялькар" - шикарна нагода, щоб оцінити з майстерність володіння словом та діапазоном ідей та фант. припущень титулованих харків'ян.
Звісно, на презентації говорили не тільки про космоопери. А й про письменництво та видавництво під час війни. Про пророцтва, що затаїлися в старих текстах. І про нові переклади улюблених романів, які, сподіваємось, вийдуть і у звичному для прочитання "хвалених ваших Олді"© паперовому вигляді. А значить, будуть нові презентації та зустрічі з найфантастичнішим літературним дуетом України!

Цитаты

А тем временем на нашем сайте продолжается публикация книги "Людина Номосу" - перевода на украинский первой части романа "Одиссей, сын Лаэрта". Уже опубликованы четыре песни из шести. Благодарим Галину Панченко за перевод.

Залишилося мало часу.
До світанку зовсім мало; до світанку я повинен навчитися повертатися.
Я, Одіссей, син Лаерта-Садівника й Антіклеї, найкращої з матерів. Одіссей, онук Автоліка Гермесіда, котрий донині щедро обсипаний хвалою та хулою, – й Аркесія-острів'янина, забутого ледь не одразу після його смерті. Одіссей, владика Ітаки, купи солоного каміння на задвір'ях Іонічного моря. Чоловік заплаканої жінки, що спить зараз у тиші за спиною; батько немовляти, яке вовтузиться у колисці. Коханець тієї, чиє ім'я краще не згадувати всує. Герой Одіссей. Хитрун Одіссей. Я! я...
Щур, загнаний у куток, – ось хто я. Ви всі – боги та герої, хмарогони громокиплячі та царі просторовладні, надії та сподівання; а я – щур у кутку. Обтяжений норою та щурятами, страхом і безглуздим вищиром.
Ніколи не заганяйте щура в куток.
Не треба.
Інакше Лернейська Гідра може здатися вам милим жартом на день народження.
Пам'яте, моя пам'яте! – зараз ти єдине, що мені підвладне. Усе інше забрали, давши замість свободи призначення. Я пливу твоїм морем назад, о моя пам'яте, я квапливо спінюю веслами колишній простір, де є місце своїм Сиренам і циклопам, Сциллам і Харібдам, дарам і втратам, островам блаженства та безодням відчаю.
Я повертаюся.
...Я повернуся.

* * *

– Я вб'ю тисячу ворогів!.. – оглушливою беззвучністю повисне над морем голів. – Я!.. тисячу!..
Зрізане колосся – ось ви хто. Ікла дракона вже впали в борозну, пустили коріння, пробилися паростками, й ось ви всі піднялися з-під землі жахливим урожаєм: у броні, наїжачившись жалами списів, по вінця налиті соками життя. Але серп наточений і женці вишикувалися на краю щедрої ниви. Я з вами, брати мої, я один із вас, колосок серед колосків, тільки ви вважаєте, ніби від'їжджаєте, а я знаю, що повертаюся.
Я повернуся.
Мені просто дуже не хочеться самотньо гойдатися на вітрі, на чорних просторах спорожнілої ниви; не хочеться, але якщо навіть і так, я згоден.
Останній ковток віддає тугою. Кислою, злегка терпкою тугою – і ще впевненістю, що я неправильно проводжу останню ніч удома. Ця впевненість бридко скрипить – піском на зубах, розсохлими дверима, вістрям стилоса по вощеній табличці; мені здається, десь там, посеред чорної ночі, хитрий аед-невидимка записує кожен мій вдих і кожен видих, що віддає хмільною кислятиною. Що ти пишеш, аеде? про що? навіщо?! Ти ж не знаєш про мене зовсім нічого! нічогісінько!.. у твоїх вигадках у мене виросте кошлате бородище, наскрізь прошите сивиною, лобом розбіжаться борозни зморщок, а ліве око примружиться чи то лукаво, чи то просто через шрам на вилиці! Аеде, ти брехатимеш і скрипітимеш, скрипітимеш і брехатимеш, вкриваючи мене коростою років і струпами мудрості, наче жебрака біля базарних воріт, – щоб у слухачів роззявлялися роти від подиву, щоб тобі до миски падали не обгризені кістки, а жирні шматки свинини, щоб тобі дали добряче відсьорбнути з бенкетного кратера, а потім дали відсьорбнути ще разок...
Чи ти скрипиш зовсім не заради цього?
Тоді – заради чого? І заради чого скриплю я – нудна людина дев'ятнадцяти років, герой мимоволі, який найбільше прагне, щоб йому дали спокій, і знає, що це бажання нездійсненне? Беззвучний регіт панує над світом, наді мною, над усіма моїми мріями та всією моєю реальністю; коли я дізнаюся ім'я веселуна – реальність несподівано стане мрією. Досвідченому мужу, що сповнений підступів різних і мудрих порад, не так уже й страшно зустрічатися зі смертю, з Танатом-Залізносердим, єдиним із богів, кому не до вподоби жертви; досвідченому мужу цілком пристало бути вбивцею або вбитим, ошуканцем або ошуканим, але якщо плащ твоєї юності ще не пошарпаний вітрами...
Вітер куйовдить мені волосся.
Я повернуся.

Перекладаємо потроху стару пародійну повість "Чужий серед своїх". І ось місцями якось не смішно зовсім:

— А тепер уяви, що в нас із тобою перетнулися інтереси. У розумного з розумним.
— Це прекрасно, о єдиний у своєму роді Василь Архипович! Ми відшукаємо багато нового в точці перетину! Терц Другопредків учить...
— Ти мені гайки не крути! Уяви: я в тебе урановий рудник поцупив. Або тхне від тебе погано. Або пивом ти зі мною не поділився. Беру я, значить, згідно з оборонною концепцією, цей самий польовий денатуратор...
— Я весь увага!
І тоді, закликавши на допомогу мову жестів «Ить», розроблену бійцями «Товариського Вовка» для внутрішнього вживання, Небийбаба дохідливо роз'яснив на пальцях: що трапиться в точці перетину інтересів.
— Розумні? — тихо запитав гість.
— Розумні.
— Один одного?
— Й навіть другий третього.
— Ось так? — гість дуже схоже скопіював ненормативну лексику «Ить», з поправкою на лапи, пазурі та зайвий ліктьовий суглоб. — І ще так? І так теж?!
— І навіть так.
Від хвилювання Альєносхромп випустив втяжні цирли, з розбігу злетів на стіну, здолав десятиметрівку стелею, але не знайшов, за що зачепитися, і звалився назад. Небийбаба дивився в очі гостя. У кошмарні оченята тварини-прибульця, у багряні пульсари, що потонули під складчастими валиками. У німе запитання: «Розумні? Ось так?!» Судомно згадуючи параграф за параграфом, статтю за статтею Статуту, — і не в силах знайти потрібну відповідь. Обер-сержант тонув у тихих вирах Гиблої Рів'єри, відстрілюючись від кібер-чортів, що спливали з дна. Горів у танку, підбитому на Вах-Гоббіті з крамбле-бумсера генетичних сепаратистів. Задихався в безоднях Царської Горілки, прикриваючи відхід ескадрону морської кінноти. Але лише сьогодні серце Небийбаби, точне, як фотонний хрінометр, уперше дало збій.
— Я подарував тобі нове відчуття? — раптом запитав Альєносхромп Ублажитель-IV.
— Здається...
— Тоді я щасливий.

Ілюстрація Олександра Семякіна.

Мысли

Олег Ладыженский:

Многие в момент неприятностей вспоминают старую еврейскую пословицу: "Спасибо, Господи, что берешь деньгами!"
И почти никогда я не вижу вторую часть этой хохмы (мудрости): "А даёшь друзьями!"
(Глядя вверх): Спасибо!

* * *

А Фейсбук кожен вірш видаля:
"Є порушення, бач, тра-ля-ля!"
Я пишу: перевірте,
Хоч реал, хоч у вірті!
Пишуть: "Ой, алгоритм - ухилянт!"

Цей віршик був видалений через три хвилини після публікації. І був відновлений через п'ять хвилин після того, як я запросив перевірку.

* * *

Задумчиво:
Выходить с доводами разума против чужих эмоций - это подвиг Дон Кихота, скачущего на мельницы с копьём наперевес. Подвиг бессмысленный и беспощадный, а главное, неблагодарный.
Поэтому, едва мельницы начинают махать крыльями, Санчо Панса объезжает их по дуге - и едет дальше, где в таверне его уже ждёт ужин.
Чей осел стоит у таверны? Не Ходжи ли Насреддина?

Из Польши пишут:

Сьогодні зайшов на розпродаж букіністики в Галерії Північній, а там книжки моїх любимих авторів Г.Л. Олді. "Герой повинен бути одним" - ахейського циклу.
Хто не читав, то усім раджу! Відкриєте для себе багато нового, що лежить в бекграунді відомих міфів.

Герой должен быть один / Герой має бути один

Хорошие книги - Олди рекомендуют

Стівен Кінг: "Що впало, те пропало".
Видавництво КСД, 2015 / 2020 / 2023 р.р., 448 стор. Переклад з англійської Віталія Міхалюка.

Друга книга трилогії, започаткованої "Містером Мерседесом", вийшла не менш захопливою і напруженою, ніж перша. Знову жорсткий психологічний трилер з хвацько закрученою детективною (і не тільки) інтригою, відірватися від якого практично неможливо (знову до першої години ночі читав!). Але цього разу в книзі порушуються зовсім інші питання і проблеми. Творчість і реальне життя. Вплив книг на долі людей. На що готова піти людина, щоб прочитати досі ніде не опубліковані тексти улюбленого письменника? І де та межа, за якою невинне захоплення перетворюється на одержимість, а одержимість веде до злочину і трагедії? Що важливіше: творець чи його творіння? Чи варта навіть найгеніальніша книга людського життя? І на що здатна людина в екстремальній ситуації?
Завзятість і цілеспрямованість. Безкоштовний сир у мишоловці. Благі наміри, якими відомо куди дорога вистелена. Воля до життя. Сила слова. Любов, сім'я, дружба... Умовне продовження "Містера Мерседеса" вийшло чимось схожим і водночас абсолютно несхожим на першу книжку. І більш ніж гідним. Незважаючи на всю жорстокість, кров, смерті та хворобливі виверти збоченої психіки антигероя-маніяка, книга ця досить світла, аж ніяк не безнадійна, не "чорнушна".
Рекомендуємо!

Стівен Кінг: "Кінець зміни".
Видавництво КСД, 2016 / 2021 / 2023 р.р., 448 стор. Переклад з англійської Ганни Яновської.

Третя, фінальна книга трилогії, розпочатої романом "Містер Мерседес". Цього разу до суто реалістичного психологічного трилера з детективною інтригою додається неабияка частка чи то містики, чи то не особливо наукової фантастики – це дивлячись куди віднести парапсихологічні здібності маніяка-вбивці Брейді Хартсфілда, що вийшов із коми. Але для тих, хто читав попередні книжки трилогії, такий перебіг подій не стане великою несподіванкою: на те були досить прозорі натяки в попередній книжці ("Що впало, те пропало"). Але розмах таємної діяльності замкненого в лікарняній палаті маніяка і те, яким чином він втілює в життя свої вбивчі плани – такого передбачити, гадаю, не міг ніхто.
Цього разу літньому і тяжко хворому колишньому детективу Біллу Годжесу і його дивній напарниці Голлі Ґібні буде набагато складніше протистояти маніяку: ніхто нізащо не повірить, що замкнений у лікарні чоловік, який ледве здатний здолати тридцять ярдів коридором під час лікувальної фізкультури, примудряється активно діяти не тільки далеко за межами лікарні, а й поза межами наших уявлень про можливе і неможливе. Білл і Голлі й самі насилу в це вірять, але факти – уперта річ. А вже що-що, а знаходити і зіставляти факти та робити з них висновки Білл і Голлі вміють. І ось їхніми стараннями ланцюжки фактів і нитки подій починають поступово розмотуватися, сплітаючись у зловісне павутиння, у центрі якого проступають контури павука Брейді Хартсфілда на прізвисько Містер Мерседес, який причаївся в засідці.
От тільки чи встигнуть Годжес і Ґібні розмотати всі ланцюжки і нитки до кінця? Адже Містер Мерседес теж не сидить склавши руки, на кону десятки, якщо не сотні людських життів, перша кров уже пролилася, і лавина смертей ось-ось накриє місто, а то й увесь штат, подібно до снігової бурі, що насувається з півночі. Рахунок уже йде на години, а то й на хвилини, напруга дії, чимала і на початку книги, дедалі наростає, і відірватися від читання, не дізнавшись розв'язки історії, практично неможливо...
Фінал збудований філігранно. Він реалістичний і символічний водночас. Браво, маестро! І "післясмак" від роману відчувається ще довго.
Жорстока і світла книга. Сумна – і водночас життєствердна.
Рекомендуємо!

Стівен Кінг: "Аутсайдер".
Видавництво КСД, 2019 / 2023 р.р., 592 стор. Переклад з англійської Анастасії Рогози.

Звіряче вбивство одинадцятирічного хлопчика вразило все містечко Флінт-Сіті, але поліція недарма їсть свій хліб. У найкоротший термін було зібрано докази, відбитки пальців, записи з відеокамер, свідчення свідків – і всі вони однозначно вказують на одну й ту саму людину. Прилюдний арешт на очах половини міста під час бейсбольного матчу – прокурор не сумнівається: вину підозрюваного буде доведено, йому не відкрутитися! От тільки адвокат ймовірного вбивці так само твердо впевнений у виправдувальному вироку. Докази захисту не менш переконливі: під час убивства підозрюваний перебував в іншому місті, і тому є численні свідки і записи з відеокамер!
Щит і меч, захист і обвинувачення, наскочила коса на камінь, і результат цієї битви ще далеко не вирішений. А в містечку тим часом закипає хвиля справедливого гніву, що швидко переплавляється в чорну ненависть. Пристойні, доброзичливі та загалом непогані люди стрімко озлоблюються, пристрасті киплять, емоції б'ють через край – і, схоже, нові смерті не змусять на себе чекати.
Чи зуміють герої відмовитися від власних стереотипів, засумніватися в тому, що здається їм безсумнівним, і спробувати зрозуміти, що ж сталося – і що все ще продовжує відбуватися насправді? Як одна й та сама людина могла перебувати у двох місцях одночасно? І чи не траплялося десь подібного раніше? Чи зможуть прихильники захисту і обвинувачення зрештою об'єднатися і спробувати разом докопатися до істини? І чого це їм коштуватиме?
Цей потужний містико-психологічний трилер із закрученою детективною інтригою тримає в напрузі від першої сторінки до останньої – відірватися від "Аутсайдера" практично неможливо. Стівен Кінг укотре підтвердив свою репутацію справжнього майстра. Точність побутових реалій і характерів. Рельєфні, впізнавані герої – і не важливо, що живуть вони в іншій країні за океаном. Три-чотири репліки, кілька точних деталей – і навіть епізодичний персонаж постає перед нами як живий, зі своїми страхами, комплексами та захопленнями, зі своєю життєвою історією, своєю персональною манерою мови та іншими специфічними рисами. Що вже тоді говорити про головних героїв?
Напруга дії – спочатку більше внутрішньої, але потім і зовнішньої – дедалі наростає, навіть у безневинних, начебто, репліках і деталях проглядає передчуття чергової біди, до саспенсу поступово додається драйв, що дедалі посилюється – щоб вибухнути ударною кульмінацією у фіналі.
До речі, у цій книзі ми знов зустрінемося з приватною детективкою Голлі Ґібні, вже знайомою тим, хто читав трилогію Кінга “Містер Мерседес”.
Книга про людей і монстрів – про тих, що ховаються в темряві зовнішній, і про тих, що ховаються в темряві всередині нас, чекаючи лише слушної нагоди, щоб вибратися назовні й перехопити контроль. Про стереотипи і про їхнє ламання. Про одержимість – як у поганому, так і в хорошому сенсі. Тому що одержимість своєю справою, прагнення будь-що-будь докопатися до істини, знайти й покарати справжнього вбивцю – укупі з професіоналізмом і наполегливою, копіткою роботою – це те, проти чого виявляється безсилим будь-який монстр, хоч би які дивні здібності він мав, хоч би як замітав сліди, хоч би які о̀брази приймав.
А ще порадував один чудово виконаний хід, коли герої в однозначно виграшній ситуації раптом – і при цьому абсолютно логічно! – позбавляються свого "козирного туза". І далі їм доводиться діяти з тим, що залишилося, на межі життя і смерті – а залишилося в них мало що, і шанси не тільки перемогти, а й просто залишитися в живих стрімко тануть. Чи багато авторів наважаться відібрати у героїв головний козир у вирішальній ситуації?
Що тут сказати?
Браво, маестро!

Поэзия