Астланин
19.09.2023
Книга «Вовк» - друга частина роману-трилогії «Дикуни Ойкумени», третього з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською опублікована на сайті ПОВНІСТЮ!
Скоро прийде «Ватажок» - третя книга трилогії! Ласкаво просимо до Ойкумени!
Розділ сьомий «АСТЛАНИН»:
Поруч забурчали. З останніх сил Марк притиснув підборіддя до грудей, ковзнув щокою по хрусткій, ідеально чистій наволочці подушки. Це була єдина можливість побачити того, хто спить із тобою в одному ліжку. У відповідь на Марка втупилося двійко уважних, пронизливо-жовтих очей. Зрячий вивчив кривого й результат йому не сподобався. Плямистий клубок мʼязів і хутра вискалився, розкривши рожеву пащу з гострими іклами, що волого відблискували.
Ягуар!
Забувши про все, Марк рвонувся: схопитися, відстрибнути! У боці захитався біль: вʼязкий, тупий. Навалився штампувальним пресом, прикував до місця, не дозволяючи рухатися
Ягуар чхнув, як здалося Марку, з докором:
«Чого смикаєшся, хлопче?»
Облизнувшись, звір щільніше притулився до Марка. Біль нагадав про себе потужним припливом, але відразу ж пішов на спад. Ягуар нетерпляче мотнув головою, зачепивши безвольну руку сусіда:
«Гей, ти! Нумо, гладь!»
Розділ восьмий «ПОЛОН МАЄ БУТИ ЧЕСНИМ»:
– …їхня зірка – жива? Я правильно зрозуміла, командире?
Сказати, що в голосі Відьми звучав скепсис – значить, нічого не сказати. Марк забарився з відповіддю, налив собі соку з графина й одним махом осушив склянку. Його мучили спрага та головні болі. Дивна річ: варто було втамувати спрагу, як біль на деякий час відступав. Марк повідомив про це лікаря, але той запевнив, що так і має бути. Коли процес завершиться, сказав журавель, усе прийде в норму. «Процес мого одужання?» – хотів уточнити Марк, але роздумав. Схоже, журавель не збирався посвячувати пацієнта у свої медичні міркування.
– Якщо вірити Ізелі, тут у цьому ніхто навіть не сумнівається. Від глави уряду до останнього тубика.
– І вони, виходить, годують своє сонце, вирізаючи серця тубикам?
Розділ дев'ятий «У НАС МАЛО ЧАСУ»:
– Ніж, – сказав Олін. – У тебе в кишені ніж.
– Що? – не зрозумів Марк.
Гуркіт гвинтів заглушав слова.
– У юності ми з дружками спіймали одного піжона. У глухому куті, значить. Притиснули до стіни, зажадали гаманець. Він був такий… – Олін показав, який був піжон. У сенсі, ніякий. – Я йому кажу: ну ти, доходяго! Мені шістнадцять, плечі ломові… А він сміється: я, мовляв, із пелюшок шклюцеватий. Зняв годинник, показує мені. Одягнув браслет на кулак: бачив? Дорога річ…
Внизу пропливало місто. Гвинтокрил ішов над дахами. Іноді машина підіймалася вище, щоб не зачепити трубчасту мережу, що обплутала будинки зверху донизу. – Що це? – Марк вказав на павутину з металу.
Олін повернув голову до ілюмінатора:
– Це? А-а, пневмодоставка. Уперше бачиш?
– Так.
– Дика ти людина, хлопче. Варвар. Так от, про піжона. Він поліз у кишеню та замість гаманця вийняв ніж. Коли він сунув у кишеню руку… У нього було обличчя, як у тебе зараз. Ось я і кажу: у тебе в кишені ніж.
|
В затылке чешет Валаам, страдает, ходит, злится - Себе аккаунт завела пророкова ослица, Пророчит и всему даёт экспертную оценку, Господь, гляди - и дождь златой уже готов пролиться! |
Кусає губи Валаам, страждає, ходить, злиться - Собі акаунт завела пророкова ослиця, І пророкує та дає експертну всім оцінку, Дивися, Боже – й дощ златий готовий вже пролитися! |
|
* * * Очень трудно спасать, помогать и лечить, Много легче кого-нибудь разоблачить, И добро бы красотку в тени будуара, А не дядьку-френда в виртуальной ночи! |
* * * Труд важкий - рятувати чи допомогти, Легше буде когось розвінчати, брати, Й добре б дівку-красуню в її будуарі, А не дядька-френда до мережі тягти! |
|
* * * Высокомерных не прощают, Земные кары обещают, Казнят, тиранят, укрощают, Берут на понт и на слабо, Им не узнать (не по размеру им!), Как тяжек этот бой с Химерами - Себя измерить высшей мерою! Вот полубог ты, вот ты бог, А вот уже пора ругаться, Поскольку ты летишь с Пегаса, Ломаешь ноги, в клочья мясо Рвешь, и ползешь за пядью пядь, Хромаешь, режешься осокою, И бредишь мерою высокою - Туда, где солнце, солнце, солнышко, Опять, опять, опять, опять. |
* * * Зарозумілих не прощають, Пекельні кари обіцяють, Приборкують, дають ляща їм, Беруть на понт, ще й бьють, їй-бо, Не знають люди — поза хмарами Який важкий він, бій з Химерами, Із вищими, хай грець вам, мірами! Ось напівбог ти, ось ти бог, А ось вже гасне твоє гасло, Оскільки ти летиш з Пегаса, Ламаєш ноги, в клапті м'ясо Рвеш, і повзеш, хоч ллється кров, Кульгаєш, ріжешся осокою, І мариш мірою високою — Туди, де сонце, сонце, сонечко, І знову, знову, знову, знов. |