Я помню прошлое, но я в нём не живу
17.02.2025
Олди, знаете ли, работают.
Внезапно выяснилось, что мы пишем третью книгу романа "Дракон и карп" (цикл "Чистая Земля"): "Луна в тумане". Написаны "Повесть о преступном молении" и "Повесть о китайском попрыгунчике". Обдумываем "Повесть о молодом старьевщике".
Опубликован сборник поэзии "Ящики Пандоры". Готовится к публикации сборник "Баллада трёх стен". Пишется сборник "Замёрзший день". Записаны аудиоверсии.
Сайт "Мир Олди" начал публикацию новой книги "Эллада". Спасибо Евгению Ступникову, неутомимому админу сайта!
Переведены на украинский язык романы "Свет мой, зеркальце" и "Бык из машины". На стадии вычитки роман "Гарпия". Благодарим наших драгоценных переводчиц Лорину Филоненко и Галину Панченко за неустанный труд!
В издательстве "Фолио" вышли в свет роман "Чорна поземка" и первые два тома цикла "Чистая Земля" - "Короп і дракон. Книга 1. Повісті про карму" и "Короп і дракон. Книга 2. Оповідання нічної варти". Книги изданы на украинском языке. Ряд книг в типографии и на стадии подготовки макетов.
Такие дела. А сайт "Мир Олди" всегда рад хорошим людям, кто хочет помочь и нам, и всем, кому мы эту помощь отправим.
Буктрейлеры
В Україні війна. Велике місто під постійними обстрілами, російські ракети руйнують житлові будинки. Мобілізовані вирушають на фронт. Цивільні ховаються в метро і підвалах, сидять без світла, намагаються вижити. А засніженими вулицями мете чорна поземка, яку ніхто не бачить. Зла, голодна чорна поземка.
Ніхто? Дехто все-таки бачить.
Живих треба рятувати. Але, як з’ясовується, рятувати потрібно не тільки живих. Чорна поземка і мешканці, які волею долі опинилися поруч із живими, зведуть разом сержанта поліції Романа Голосія і хлопчика Валерку, двох незвичайних людей — і з цього моменту почнеться їхня спільна історія, точніше, дванадцять історій цієї книжки.
Роман «Чорна поземка» був написаний Дмитром Громовим і Олегом Ладиженським у 2023-му році, з січня по листопад — крок за кроком, глава за главою, під акомпанемент сирен повітряної тривоги...
"Короп і дракон. Книга 1. Повісті про карму"
У Японії панує Епоха Провінцій, Що Воюють. Всі борються з усіма, горять фортеці та монастирі, ворони бенкетують на полях боїв. Ченець-воїн Кенньо, настоятель монастиря Хонган-дзі, не може більше бачити цей жах. Він просить будду Аміду зробити щось, що припинило б кровопролиття, й милосердний будда відповідає ченцю. Дар будди змінить всю подальшу історію навколишніх земель, перетворивши Країну Вранішнього Сонця на Чисту Землю.
Незабаром уряд Чистої Землі заснує службу Коропа-і-Дракона, в обов'язки якої увійдуть розгляди особливих справ, пов'язаних із даром будди. А через сто років після молитви Кенньо у юного самурая з Акаями помре бабуся. Смерть її започаткує дивовижні події, гідні лягти в особливий архів.
Першу книгу роману «Короп і дракон» склали «Повість про мертву бабусю та живого самурая», «Повість про торговця рибою та щасливого волоцюгу» та «Повість про жінку-воїна та відданого учня».
"Короп і дракон. Книга 2. Оповідання нічної варти"
Торюмон Рейден – самурай з Акаями, молодший дізнавач служби Коропа-і-Дракона. Його справи – випадки насильницьких смертей та воскресінь. Вбивця жертвує своє тіло вбитому, такий благородний закон, дарований буддою Амідою в епоху великої різанини. Але люди не були б людьми, якби не намагалися вивернути будь-який закон навиворіт, пристосувати до своїх корисливих бажань. Отже, життю молодого самурая теж загрожує небезпека.
Другу книгу роману «Короп і дракон» склали «Повість про сталеві мечі та гарячі серця», «Повість про сільський цвинтар і посланця небес» та «Повість про обличчя загублених й обличчя знайдених».
З 14 по 21 лютого у видавництві "Фоліо" триває акція зі знижками на всі книги видавництва. Умови акції дивиться нижче в оригінальному дописі від "Фоліо". Ласкаво просимо!
Жизнь
У Німеччині (Регенсбург) відбулися дні української культури "Маленька Україна" та пройшов аукціон на користь Харкова (придбання генераторів для міста).
Одним з лотів аукціону була книга Г. Л. Олді "Янгол на ім'я Чуйка" з автографом авторів - благодійне видання, яке ми вислали організаторам поштою.
Що можемо, те й робимо.
Чим багаті, тим і раді.
Задумчиво:
Мы никогда не умели сначала написать роман или большую повесть до конца, а потом уже редактировать текст. Большой законченный текст теряет пластичность, каменеет, не позволяет переставлять целые эпизоды или фрагменты. Также каменеет темпоритм повествования и больше не поддается изменениям.
При таком подходе удается разве что убрать повторы и почистить грамматику. Это как сперва поставить спектакль, а потом уже репетировать отдельные сцены.
Поэтому каждый написанный фрагмент проходит у нас одну редактуру собственно текста, а вторую и третью - в общем потоке, на развитие действия и место в композиции. Потом уже, после завершения всего, можно и редактировать весь роман.
Впрочем, у каждого своя методика.
Стихи
|
...и если этот тихий пост Внезапно прозвучит И больше лайков наберёт, Чем шумный политсрач, Я буду очень удивлен И, может быть, решу, Что этот мир не так уж плох И пусть себе живёт. |
...якщо цей допис негучний Раптово прозвучить І більше лайків набере, Ніж зичний політсрач, Здивований цим буду я Та рішення прийму, Що світ цей, може, й не лайно І хай собі живе. |
|
* * * Я помню прошлое, но я в нём не живу, Сегодняшнюю сливу с ветки рву, Сегодняшний вдыхаю запах хвои, И все вокруг - сейчас, как наяву. |
* * * Минуле пам'ятаю, та в ньому не живу, Сьогоднішню я сливу рукою з гілки рву, Сьогоднішній вдихаю смолистий запах хвої, І все навколо - зараз, тепер, як наяву. |
|
* * * Когда вливается рояль В глубоководный строй оркестра, И палочкой дробит маэстро Великой музыки хрусталь, То кажется, что навсегда Мы живы, и ворота рая Давно никто не запирает, Мы просто не идём туда. |
* * * Коли вливається рояль У синю глибочінь оркестра, І кришить паличка маестро Старої музики кришталь, Здається, ніби назавжди Живі ми, і ворота раю Давно ніхто не замикає, Ми просто не йдемо туди. |
|
* * * Как ты, Боже мой? Да, я слышу, файно. Ты, конечно, врёшь, чтобы я не плакал. Подскажи пароль Твоего вайфая! Беспарольный? Так он любому лаком. На халяву каждый бы подключился, Если б только знал, как зовётся сетка. Что-то ноет, Господи, под ключицей, Что-то под ребром неспокойно сердце. Поворот желтят на пролёте фары, За углом несчастье идёт со счастьем. Что Тебе? Пароль моего вайфая? Беспарольный, Боже мой. Подключайся. |
* * * Як ти, Боже мій? Так, я чую, файно. Ти, звичайно, брешеш, щоб я не плакав. Підкажи пароль від Твого вайфаю! Безпарольний? Кожному з нас отак-бо! На халяву кожен би підключився, Якби тільки знав, як мережа зветься. Щось скимить, о Господи, під ключицею, Щось під ребрами неспокійне серце. Поворот жовтять на прольоті фари, Десь за рогом щастя йде із нещастям. Що тобі? Пароль від мого вайфаю? Безпарольний, Боже мій. Підключайся. |
|
ПОЛЕЗНЫЕ СОВЕТЫ Если кто-то что-то пишет, Обличает вас и гнобит, Критикует и бичует, Обзывает так и сяк, Обличенья с бичеваньем Принимайте близко к сердцу, В этом польза для здоровья, Уверяют доктора. * * * Умный дядя Аристотель Дал совет не слишком умным, Как нам критики суровой Однозначно избежать: "Ничего, дружок, не делай И не говори ни слова, И, что главное в задаче, Будь никем, совсем никем!" |
КОРИСНІ ПОРАДИ Якщо хтось там щось там пише, Викриває та гнобить вас, Критикує та бичує, Лає так і лає сяк, Викриттю та бичуванню Ви своє відкрийте серце, Це корисне для здоров'я, Запевняють лікарі. * * * Мудрий дядько Аристотель Дав пораду нерозумним, Як нам критики жорсткої Уникати все життя: "Не роби нічого, друже, Вголос не кажи ні слова, І, що головне в задачі, Будь ніким ти, геть ніким!" |
|
ЛЕГЕНДА Он отошёл. Вереница теней Взглядами тихо его проводила И отвернулась. Вода холодила Ступни и жажда томила сильней. Тени покорно склонялись к воде, Черпали горстью крещение Леты, Пили, шептали: "Прощение, где ты?", Эхо смеялось: "Забвение? Здесь..." Он отошёл. Новой жаждой ведомый, В сумрак вонзался острее меча. Жутко выл Цербер, потом замолчал, Блики метались по скальным разломам. — Здравствуй вовеки, могучая Стикс! Не отвечала вода, что чернее Угольной пыли. Ни звука над нею, Волны играли, но плеск их затих. Тень его молча присела на камень. Воду, которую трогать руками Запрещено, между пальцев пустила. Нет, не согрелась вода, а остыла. — Я не забуду! И что-то ещё Глухо добавив, неслышное прочим, Отпил из Стикса он. Было бы проще Лавы хлебнуть, что из жерла течёт! Стиксовой боги клянутся водой, Зная, что клятвы уже не нарушить, Зная, что этих цепей не разрушить, Зная, что ложь обернется бедой И для бессмертного. Но чтобы тени, Смертные тени спускались к реке, Черную воду на рыхлом песке Пили, как воду пьют корни растений? ...он отошёл. Беспощадная Стикс Взглядом тяжёлым его проводила, В спину глядела, когда уходил он, Словно боясь навсегда отпустить. Стихли шаги. В скором времени возле Той переправы, где высадки ждёшь, Голос Харона: "Обратно не возим..." И непреклонное: "Перевезёшь!" |
ЛЕГЕНДА Він відійшов. Повз вервечку сумну Тіней — дивились. Вода холодила Ступні, і спрага сильніше томила. Далі ступав, у пітьми дивину. Тіні брели до водиці без смут, Черпали жменями хрещення Лети І шепотіли: «Гей, прощення, де ти?», Смішно відлунню: «Безпам’ятство? Тут…» Він відійшов. Хоч жага незнайома, В сутінь встромлявся гостріше меча. Цербер завив, потім змовк: «Вибачай». Відблиски грали у скельних розломах. — Вічного плину! — звернувся до Стікс. Не відізвалась вода, що чорніше Пилу вугільного. Лиш голосніше Плескіт спочатку. Та потім затих. Тінь його мовчки присіла на камінь. Воду цю — не зачіпати руками! – Поміж долонь пропустила. Крамола. Ні, не зігрілась вода — охолола. — Я не забуду! — спроквола рече, Й ще щось, півголосом, тайне для інших. Сьорбнув зі Стіксу він. Мабуть, простіше Сьорбнути лави, що з жерла тече! Боги клянуться цією водою, Знаючи — клятви уже не зламать, Знаючи — ланці ті не зруйнувать, Знаючи — лжа обернеться бідою І для безсмертного. Та щоби тінь Смертного пхалась зухвало до річки, Аспідну воду пила, як з кринички, Просто, як спраглі мурашка і кінь? …він відійшов. І безжалісна Стікс Довго дивилася в спину, як йшов він, Наче чекала іще перемовин, Наче боялась його відпустить. Кроки затихли. І ось незабаром Голос Харона (в нім гніву — без меж!): «Не перевозим назад! Ще й задаром!» І непохитне: «Перевезеш!» |
|
* * * Скажи, Господь, зачем и почему Ты разделил однажды свет и тьму? Вот так и мы - все делим, делим, делим, А кто умножит, так беда тому! |
* * * Скажи, мій Боже, нащо та чому Ти розділив, бач, світло та пітьму? Ось так і ми - все ділимо, та й годі, А хто помножить, то біда тому! |
|
* * * Когда мне кто-то говорил не "я", а "мы", Я от него бежал, как свет бежит от тьмы, Не нужен паспорт - Легион такому имя, Пожмёшь им руку - и её ввек не отмыть. |
* * * Коли мені хтось говорив не "я", а "ми", Я біг від нього, наче світло від пітьми. Навіщо паспорт? - Легіон ім'я такому. Потиснеш руку - бруд навік, мий чи не мий. |
|
* * * Боль с любовью однокоренные, Бой с любовью однокоренной, Глухо бьют врага часы стенные, Время искалечено войной, Ужас поднимается с колен Под контральто хриплое сирен. Тишина из ряда необычных, Редкостных явлений. В тишине Становлюсь расслаблен и забывчив, Сразу забывая о войне. Три секунды. Всё, мать твою ёж, Вспоминаешь, хмуришься, встаёшь. Ненависть без "не" не существует, Что б ни утверждали словари, Пчелы носят мёд не в бункер - в улей, Выучи, запомни, повтори. Хороша любовь рабочих пчёл, Вспомнить бы, где это я прочел. Бузина рассыпалась салютом, Прахом рассыпаются дома, Что ни месяц - бесконечно лютый, Что ни день, то горе от ума. Хорошо живётся дуракам, Заходите в чат, друзья, welcome. Старики расселись по престолам, Не встают - кишечник барахлит, Дважды заходить в дерьмо не стоит, Как сказал философ Гераклит. Ехал через реку Имярек, Тоже не зашёл - разумный грек. Говорят, вначале было Слово, Однокоренное ко всему, После разделили свет и тьму, И делили снова, снова, снова, Мириады крошечных частей Видим мы в программах новостей. Ромул с Ремом - спор за чечевицу, Брат убит, построен новый Рим, На арене молоком волчицы Ромул пишет: "Можем. Повторим". Под напевы рвущихся гранат Режет тушку Ромула сенат. Однокоренные боль с любовью, Однокоренные боль и бой, Однокоренные мы с тобою, Корень общий, шарик голубой, В старом парке на исходе дня Обними, пожалуйста, меня. |
* * * Біль із боєм однокореневі, Бій з любов'ю однокорінний, Із часів війна виймає нерви, Ворога годинник б'є стінний, Жах з колін піднявся, робить крен Під контральто радісних сирен. Тиша - незвичайність, рідкість, диво, Ти її розслабленням вшануй, Сядь чи ляж, зберися воєдино І забудь одразу про війну. Три секунди. Хай війні той грець, Встав, згадав. Вся тиша нанівець. "Не" відкинь - ненависть пельку стулить. Хоч цілодобово Гугл питай, Бджоли мед несуть не в танк - у вулик, Вивчи, повтори, запам'ятай. Рай - кохання працьовитих бджіл. Де я це читав? Гугле, кажи! Бузина розпалася салютом, Прах - домівки, кров - брудна вода, Що не місяць - нескінченний лютий, Що не день, від розуму біда. Добре жити на землі дуркам, Друзі, в чат запрошую, welcome. Старці окупують трон довічно, Не встають - кишечник барахлить, У лайно, бач, не заходять двічі, Як сказав філософ Геракліт. Їхав через річку Ім'ярек, Також не зайшов – розумний грек. Кажуть, що спочатку було Слово, Однокореневе з усіма, Розділились світло та пітьма, І ділились знову, знову, знову, Міріади крихітних частин У програмах бачимо новин. Ромул з Ремом - спір за сочевицю, Брат убитий, Рим стріча зорю. Ромул пише молоком вовчиці На арені: "Можу. Повторю". Під веселі вибухи гранат Ріже тушку Ромула сенат. Однокореневі біль з любов'ю, Однокореневі біль та бій, Однокореневі ми з тобою, Корінь спільний, кульки голубі, У вечірнім парку нині ми, Ти мене, будь ласка, обійми. |
|
* * * Кушал мой лирический герой Бутерброды с черною икрой, А меня не угощал, "Ты, - сказал он, - натощак Жги глаголом и предлогом крой!" |
* * * Що ж їси, ліричний мій герою, Бутерброди з чорною ікрою, А мене не пригостиш? - Натщесерце, - каже, - ти ж Краще пишеш віршики порою! |