Скорлупа

21.03.2023

Продолжаем публикацию "Вигнанницi Ойкумени" - третьего тома романа "Urbi Et Orbi" в переводе на украинский.

Третій розділ - «СЛІПИЙ І ДЖИН»:

Попереду йшли двоє чорношкірих громил. І позаду йшли двоє чорношкірих громил. Регіна ніколи не бачила стільки холодної зброї, зібраної в одному місці, скільки висіло на цій четвірці. За належної старанності можна ціле місто перерізати. Громили зиркали на всі боки й підкручували вуса. Перехожі, кому не пощастило опинитися в них на шляху, випаровувалися за секунду.
– Це обов’язково? – запитала Регіна.
Каджар-хабіб тільки розвів руками.
А навколо розкіш співіснувала зі злиднями. Розпис фарбами й золотом. Виразки жебрачки. Бубни й дудки. Крики злодюжки, що попався. Мозаїчні плитки. Вибоїна. Бані, схожі на груди красунь. Глухі паркани. Божевілля орнаментів. Божевілля в очах танцюючого аскета. Голубині вежі – послідом птахів, як роз’яснив товстун, удобрюють поля. Сухе лайно під ногами – судячи з вигляду, людське. Вершники, які зневажають натовп. Натовп, що сахається з-під копит. Запах смаженого м’яса. Сморід помиїв.

Четвертий розділ - «ФЛЕЙТА ХЕШИРУТА»:

Першим прийшов біль. На тім’я та потилицю тиснув безжалісний прес. Мозок, здавалося, готовий був виплеснутися назовні через тріщини у скронях. Пацієнту доктор ван Фрассен усунула б головний біль за хвилину. Але собі – на жаль... «Лікарю, зцілися сам!» Зараз би таблетку анестану...
Вона розплющила очі.
Стіна. Оббита шовком. Світло-зеленим. З лотосами. Чи це латаття? Вікно. Каламутна крапля, яку посадили за ґрати. Стеля. Розпис. Гілки, листя, квіти. Павич із хвостом-феєрверком.
Де я?
Пам’ять повернулася, як нелюбий, гулящий чоловік. Вдарила кулаком у двері, вломилася, буянячи й волаючи. Її викрали! Виманили з посольства, заткнули рота... Напевно, у неї струс мозку. Хто викрадач? Чого він хоче? Викуп? Чи продасть у цей... у гарем?
Її, мабуть, уже шукають...
М’яке, пружне ложе. Значить, не тюремна камера і не підземелля Ескалони. Уже легше. Для того, щоб сісти, знадобилося зусилля. Тепер – перечекати короткий напад запаморочення. І – озирнутися.

П'ятий розділ - «ДЖИН ПРИЛЕТІВ НЕВЧАСНО»:

Усе, досить. Працюємо.
Трохи-трохи прочинити блок. «Спіймати хвилю». Осідлати її, як досвідченому серферу, – і, тримаючись на гребені, ковзнути у свідомість малюка. Веселощі б’ють через край. Ще, ще! Ні, приятелю, ще – це не для нас. Ти вже сам, та в дружній компанії... Добре, що ти, Гюнтер Сандерсон, двоколірна футболка і жовті шорти, досі тримаєшся – попри стрімке зростання резонанс-фону. Міцний ти хлопець. Але треба поквапитися. Активні синапси, загрозливо іскрячи, гудуть високовольтними дротами. Якщо їх «закоротить»... Інсульт для тебе, маленький клоун. І навіть не хочеться думати що – для решти.
Вона ковзнула до осередку збудження.

Шостий розділ - «ШКАРАЛУПА»:

Корабель, з якого велася зйомка, опустився нижче. Перед ним виросла стіна. Сіро-бежева, пориста, вона йшла вгору на десяток-другий кілометрів. Корабель злетів свічкою, піднявся над верхнім краєм стіни, розташованим далеко за рваною пеленою хмар. Внизу лежав гігантський кратер. Регіна прикинула його розміри – і в неї захопило дух. Якої ж сили катаклізм стався тут мільйони років тому, якщо після нього залишився кратер діаметром у добру сотню кілометрів, з висотою стін...
Стоп! Хіба це кратер? Не буває таких кратерів: ідеальне коло з плоским дном, що лежить на одному рівні з навколишньою місцевістю! Ні вулканічного конуса, ні воронки від падіння астероїда... Тільки гігантська стіна, що утворює кільце. Це було схоже на арену велетенського цирку без ярусів залу для глядачів.
Невже це утворення – штучне?!

12 марта был день рождения Гарри Гаррисона. Вспоминает Олег Ладыженский:

Сегодня день рождения Гарри Гаррисона. Помню, как отец подсунул мне "Неукротимую планету" - и все, я пропал, утонул с головой.
Я ещё не знал тогда, что буду знаком с Гарри лично, и водки с ним выпью, и за жизнь поговорю не один раз. Кстати, Гарри - не фамильярность, он с первой встречи требовал от нас именно такого обращения.
Однажды Гарри, а ему тогда уже было за восемьдесят, признался нам: "Боюсь писать роман. Понимаю, что могу не успеть закончить. Вот и пишу рассказы!"
Прошел год или два, уже не помню. Мы снова встретились с Гарри, и он сказал: "Перестал бояться, плюнул на этот страх. Сел и написал роман, уже отдал издателю. Сейчас пишу следующий!"
Когда я думаю о смелости писателя, я вспоминаю этот разговор.

29 марта в г. Мэдисон (США) в местном культурном центре на базе выставки картин украинских художников состоятся поэтические чтения "Поэзия свидетеля: переводы новой поэзии писателей Украины". Поэтесса и переводчица Яна Кейн будет читать свои переводы (на английский язык) стихов украинских поэтов:

• Дмитрий Близнюк (Харьков)
• Андрей Костинский (Харьков)
• Инна Квасовка (Одесса)
• Олег Ладыженский (Харьков)
• Галина Пашкова (Харьков)
• Анастасия Шакирова (Киев)
• Александр Щедринский (Одесса)

Подробности по ссылке в первом комментарии.

Стихи:

БАЛАДА СІРНИКА

А коли кричати не стало сил,
Він тоді хрипів, а потім мовчав,
А в кінці спитав, бо такі часи:
«Гей, мій друже, на небесах єси,
Не набрид ще цирк цей? Давай, кінчай!

Хліб насущний, діти-батьки, творці,
А тверезо глянеш, так чистий цирк!

Тільки от не треба: гуляв, грішив,
По гріхам і кара, по карі й гріх –
Та який не був би я дебошир,
Нам обом дебош припав до душі,
Ми ж чекаємо: прилетять, усіх

Піднесуть, врятують, дадуть пальто…
Я все думав, Ти. А Ти думав, хто?

Я не докричався, коли кричав,
Ти не долучався, не зустрічав,
Може, я не правий, рубав з плеча,
Може, Ти не правий, така печаль,
Ось я і кажу: «Все, давай, кінчай!

К бісу шапіто, починай потоп!
Так, відомо, Ти. А Ти думав, хто?»

А коли просити не стало сил,
Бачить він: сірник у руці трима.
Вогник йому каже: «Давай, гаси,
Дунь, і не барися! Пітьму неси,
Припини тортури, бо світ — тюрма.

Не марнуй мій час! Цирк, гори вогнем!
Я ж тобі кажу, погаси мене».

Він мовчав, дивився. Сірник горів,
Так, немов палати міг у віках,
Було дуже холодно на дворі,
Січень йшов у лютий між яворів,
Сльози брались кригою на щоках,

Крижаними баками по краях.
«Думав, Ти, — сказав він. — А вийшло, я».

* * *

Дарував мені Бог часу повний мішок,
Я мішок розв'язав і сказав: "Ну і шо?"
До сих пір я дарунок небес витрачаю,
Друзям час роздаю, хто за часом прийшов.

Хоча чесно скажу, що я не без грішка -
Якщо лізе без дозволу хто до мішка
І гребе, набирає лопатою час мій,
Я в три шії гоню отакого дружка.

Синхронно: