Список желаний

Ваш список желаний пуст. Перейти в каталог?

Відгуки на збірку «ВСТАНЬ І ЙДИ»

01.03.2024

До виходу в світ у видавництві "Фоліо" збірки нових оповідань Г. Л. Олді 2022-23 р.р. "ВСТАНЬ І ЙДИ" наші колеги: редактори, видавці, письменники, перекладачі, критики з Польщі, Франції, США, Канади, Чехії, Литви, Словаччини, а також наші читачі, які боронять зараз Україну в лавах ЗСУ надіслали нам багато відгуків на наші нові та попередні твори.

cover_3d-0-0-0-0-1709040960.jpg

Антон Умніцин, солдат ТРО, Україна:

Прочитав. Дуже сподобалось і все про зіткнення, сіряк, позиції описано дуже добре, ніби автори мають власний досвід перебування на ЛБЗ. Як раз зараз працюємо на передку і оповідання дуже відгукнулось. Дякую!

Войтек Сєденько, редактор видавництва "Соляріс", Польща (переклад з польської):

Дует Генрі Лайон Олді стали відомі у Польщі як талановиті та різнобічні автори фентезі. Вони комфортно почуваються у науковій фантастиці чи фентезі, що зробило їх популярними серед польських читачів.

Мартін Роджер Кралік, видавець словацького журналу фантастики "Юпітер", редактор-укладач благодійної антології фантастики "Фантастична Україна" ("Fantastická Ukrajina") для допомоги українським біженцям (переклад з словацької):

Генрі Лайон Олді були моїм першим вибором для співпраці, коли я вирішив підготувати антологію "Фантастична Україна", кошти від краудфандингу якої були передані українським біженцям. Я знав, що вони є авторами, редакторами та організаторами, і сподівався, що вони зможуть допомогти.
Результати кардинально перевершили мої очікування. Вони зв'язалися з авторами, отримали від них оповідання і зробили перший відбір. Два оповідання Олді, що увійшли до антології, є основними в книзі.
Їхні оповідання смішні та розумні, вони поєднують традиції європейської фантастики з сучасними сюжетами. Європейська фантастика має сильний голос у творах Олді — з чіткими ідеями, а не виправданнями — їхні політичні та соціальні погляди ясно і чітко звучать у їхній художній літературі.

Юлія Мейтова Херсі, перекладачка, США (переклад з англійської):

Ми є свідками війни, якій не повинно бути місця у двадцять першому столітті; у ці важкі дні слово письменника стає лютим, потужним способом протистояти темряві. В оповіданнях Г. Л. Олді автори використовують мову літератури, щоб упоратися з люттю, шоком і невизначеністю сьогоднішнього світу, ведучи читачів крізь низку сюрреалістичних образів і фантастичних поворотів сюжету. У "Рятувальниках" група підлітків рятується від вселенського зла; є шанс, що їхня психіка відновиться повністю, незважаючи на пройдені випробування. У "Я чекатиму" доля людства висить на волосині: чергове втілення вселенського зла робить нескінченні спроби домогтися успіху і зазнає невдачі знову і знову. У текстах Олді надія жевріє в руїнах; хто знає, можливо, у нас теж є майбутнє.

Євгеній Лешан, офіцер ЗСУ, Україна:

Написано про нашу війну. Точніше, про людей у війні. Написано в ритмі ракетних прильотів, гуркотіння моторів і волонтерської лихоманки. В тому самому ритмі, в якому бʼються серця українців, охоплених єдиним прагненням — встигнути, допомогти, врятувати, вистояти. Цей ритм захоплює і не відпускає до останнього рядку. Так пишуть ті, хто сам, власним серцем навчився відбивати цей ритм — за великим рахунком, тут майже немає фантастики — Олді описують наше рване, як сердечний ритм на приладах реанімації, сьогодення. Описують так, що після останнього рядку треба відновлювати дихання.

Гінтаутас К. Іваніцкас, письменник, перекладач, Литва (переклад з литовської):

Є письменники, які майстерно володіють словом, грають із ним, б'ють у "яблучко". Є письменники, які ідеально вибудовують сюжет, тримають у напрузі й не відпускають тебе з першого рядка і до останнього. Є письменники, які вміють ховати серйозне під розважальним і залишають тебе із запитаннями, на які, закривши книжку, ще довго шукаєш відповіді. А є дует, який пише під псевдонімом Генрі Лайон Олді, який вміє все це і ще щось таке, чого я не зумію висловити словами.
Із творчістю Олега Ладиженського та Дмитра Громова я познайомився близько чверті століття тому і відтоді уважно за нею стежу. А 2000 року саме їхня книжка стала першою, яку я взявся перекладати. І ось тоді я ще більше переконався в їхній майстерності володіння словом, темпом і ритмом оповіді.
Йшли роки, а я, як і раніше, з нетерпінням чекав на кожну нову книжку Г.Л. Олді. І за весь цей час автори не розчарували мене жодного разу. Але ось настав нещасливий лютий 2022 року. Руйнувалися будинки, руйнувалися життя. Світ став зовсім іншим, не тим, що був учора. Але і в цьому світі є місце творчості. Є місце для Слова.
В оповіданнях Г.Л. Олді воєнного часу ми зустрічаємо звичайних людей, спійманих виром війни. Чи то професійні солдати, чи то волонтери, які допомагають усім, кому можуть, — усі вони виконують звичайнісінький Обов'язок. Роблять те, що можуть. А часто й більше. І страшенно боляче від того, що те, що має бути головним фантприпущенням — ця божевільна війна, — зовсім не фантастика.
Але в їхніх історіях є те, що сьогодні потрібно всім і кожному — надія. Дякую їм за цю надію.

Павел Лауданьський, перекладач, літературний критик, Польща (переклад з польської):

Уперше я зіткнувся з творчістю двох авторів, що ховаються під псевдонімом Г. Л. Олді, двадцять п'ять років тому. Вони, безсумнівно, одні з найцікавіших творців фантастики не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі.
Олді пишуть про життя і смерть, добро і зло, природу влади, творчість і успіх. Вони створили свій власний стиль, що вирізняється красивою, поетичною мовою. Їхня проза, яку критики віднесли до "філософського бойовика", з оригінальними ідеями і яскравими персонажами, що запам'ятовуються, є неймовірною сумішшю фентезі, міфології та історико-пригодницького роману. Вражає знання описуваних світів, що становлять відправну точку творчості авторів: чи то світ стародавньої Греції, чи то середньовічного Китаю, чи то Індії, чи то Речі Посполитої XVII століття, чи то Німеччини та України XVIII століття — з перших фраз відчувається, що автор точно знає, про що пише.
Але це ще не все — Олді чудово почуваються і в інших жанрах літературної фантастики: космічній опері, міському фентезі або в альтернативних інтерпретаціях відомих мотивів поп-культури — їхні герої опиняються на американському Дикому Заході, а Шерлок Холмс кидає виклик марсіанам, які вторглися на Землю.
Олді — це ще й інституція української фантастики. Крім літературної діяльності, вони беруть активну участь у житті місцевого фендому, підтримують письменників-початківців, редакторів, перекладачів та ілюстраторів, пропагують фентезі/фантастику в найширшому їхньому розумінні.

Алекс Шварцман, письменник-фантаст, лауреат літературних премій, перекладач та укладач багатьох збірок фантастики, США (переклад з англійської):

НЕВІДОМИЙ ХУДОЖНИК
Що мене найбільше вражає в "Невідомому художнику", так це його беззастережний оптимізм. Коли пишеш про війну, що триває, легко зациклитися на темному і негативному. Так само легко підійти до теми технології штучного інтелекту, що зароджується, з недовірою та скептицизмом.
Тут авторам вдається подолати ці інстинкти і створити оповідь, яка водночас безкомпромісно розповідає про жахіття вторгнення, але в кінцевому підсумку є доброю.

ТІ, ЩО ЙДУТЬ ЗА МНОЮ
Серед найкращих художніх історій усіх часів — "Ті, хто покидають Омелас" Урсули Ле Ґуїн. У цій історії люди можуть вибрати життя в утопічному місті Омелас, але його процвітання досягається ціною страждання дитини. Хто погодиться на таку ціну за свій комфорт і безпеку, а хто відчує себе морально зобов'язаним піти, не в змозі прийняти таку ціну?
У цій новелі автори пропонують те, що на перший погляд може здатися схожим сценарієм. Герой війни в комі платить ціну за стримування ворога. Череда молодих людей повинна самостійно вирішити, хто займе його місце, щоб допомогти йому. Але порівняння неглибоке. Різниця полягає у виборі: і Степан, і Юрась — добровольці, які приймають свідоме рішення, як і багато солдатів та рятувальників, які щодня стикаються з подібним вибором.
У той час як Ле Ґуїн зосереджується на моралі відмови від ціни чужого страждання, ця історія Олді оспівує героїзм добровільної сплати такої ціни заради захисту свого народу та батьківщини.

Камілла Печ де Лаклоз, працює у видавництві Les Belles Lettres (Франція, Париж), літературний критик та ведуча подкастів (переклад з французької):

Читати твори Генрі Лайона Олді, написані після вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року, означає зануритися у суперечливий світ зі світла і темряви: місцями настільки ж світлий, наскільки й глибоко темний. Тут Дантове Пекло сусідить з далекими візіями Раю. Ці двоє українських авторів, які вже кілька десятиліть пишуть під спільним псевдонімом, що звучать, як британській, відомі в усьому світі завдяки всесвітам своїх романів на півдорозі між науковою фантастикою та фентезі. У новому циклі своїх творів, який мені пощастило відкрити для себе під час попереднього перегляду, вони не відмовляються від того, що живило і продовжує живити їхню літературну творчість. Керуючись потребою розповісти нові історії, яким вони стали свідками, Олді створили новий жанр, рідкісної інтенсивності, який запрошує читачів у світ, одночасно знайомий і дивний: світ суворої реальності з містично-фантастичним підтекстом. Несподівано неприкрашена реальність українських окопів 21-го століття охоплює також сліпучі, позачасові таємниці неба.
У їхніх оповіданнях безпосередній досвід війни — у її нестерпній жорстокості та повсякденності, іноді з відтінком нудьги, у її героїзмі та буденності, у її жахливій видовищності та тривожній анонімності — передається з винятковим відчуттям нюансів. Чому це так? Тому що кожна історія проводить вас через низку персонажів з неймовірно різноманітними психологічними профілями (чоловіки, жінки, діти, з усіх верств суспільства, солдати чи цивільні, молоді чи старі, ті, що знайшли своє місце чи ті, що помилково вважають себе непотрібними) у невизначеність, притаманну війні високої інтенсивності, з гострим духовним усвідомленням того значення, яке ми надаємо питанням життя та смерті. Настільки, що кожен уламок існування, на який ви натрапляєте в їхніх історіях, веде до універсальної, я б навіть сказала, аксіологічної, рефлексії. Тож легко зрозуміти, чому для них було важливо розділити свою нову творчість на безліч історій: через життєво важливу потребу розповісти історію війни очима тих, хто переживає її найближче, тих, хто воює в цьому тумані війни.
Палке захоплення, викликане їхньою літературною творчістю, просто приголомшило мене і змусило усвідомити, наскільки сильно література може, і навіть повинна, використовувати всі наявні в її розпорядженні засоби. І жоден з них не є більш ефективним, ніж стиль. Незважаючи на моє недосконале знання іноземної для мене мови (а можливо, саме завдяки йому!), я була захоплена стилем, який вражає: лаконічним і швидким, насиченим численними діалогами та економними описами, а також органічним ритмом, від якого прискорюється серцебиття. Також Генрі Лайон Олді вміє створювати тишу. Вони рясніють у його оповіданнях, ці моменти, коли час зупиняється, бо одне рішення варте тисячі. Я маю на увазі, зокрема, одне з оповідань їхнього циклу, яке відтоді не дає мені спокою, — "Мале коло": кровоносні судини чоловіка, який переживає за племінника, що воює на фронті, нерозривно зливаються з сіткою розбомблених доріг в Україні. У їхніх текстах долі часто перетинаються, а іноді навіть змішуються. Герої гинуть в тилу, щоб врятувати людей на фронті — і навпаки. Братерство рук і душ.

Костянтин Шинделарж, перекладач і читач, Чеська республіка (переклад з чеської):

На відміну від книжок багатьох і багатьох авторів, які живуть лише за кількасот кілометрів на схід від кордонів Чехії, творчість Генрі Лайона Олді не потрапила до мого поля зору вже в 1990-ті роки, під час написання їхніх перших і, напевно, досі найвідоміших романів. Їхні твори стали потрапляти мені до рук лише через багато років, коли я поступово знаходив для себе фантастику пострадянського простору, спершу як її шанувальник і читач, а потім і як перекладач (хоча, на жаль, у дещо обмеженому обсязі).
Ні, не буду стверджувати, що знайомий із творчістю Олді в усій її розмаїтості, але я знаю цей авторський дует настільки добре, щоб з упевненістю сказати: якщо я відкрию практично будь-яку з їхніх книжок, то не буду розчарований. Письменники разом створили новаторську й оригінальну концепцію фантастики, нерідко навіть із дивовижною легкістю долаючи межі жанру. Як правило, тексти Олді мають не один, а одразу кілька шарів, і їхній зміст далеко не обмежується лише гостросюжетністю, адже в них можна, наприклад, шукати й знаходити відсилання до інших творів — літературних (від міфів та легенд через класику й до сучасної белетристики), кінематографічних та інших. Ба більше, у випадку багатьох книжок насправді йдеться про майстерно вибудувані параболи, що приховують алюзії на справжніх людей і справжні події. Коротше кажучи, в романах авторського дуету завжди можна відкрити що-небудь нове для себе.
Мені, як перекладачеві, довелося неабияк попотіти над текстами Олді, чи то оповідання "Восьме коло підземки", "Вітражі патріархів", чи то роман "Шлях Меча". Адже згадані багатошаровість і мовна насиченість їхніх творів висувають високі вимоги не тільки до читача, а й (ще навіть більшою мірою) до перекладача. Мені лишається лише сподіватися, що я з честю виконав своє завдання... і також сподіватися, що творчість Олді, яка в Чехії скоріше ще тільки чекає на своє відкриття, колись отримає заслужену увагу і в наших "луках і лісах".

Євґєніуш Дембський, письменник і перекладач, Польща (переклад з польської):

Генрі Лайон Олді — один з тих авторів, які після першого прочитання не потребують розлогих, та й взагалі жодних, рекомендацій.
Як автори, вони мають багато спільного, майже все: живуть в одному будинку, народилися в одному місяці, обоє люблять фентезі, але передусім їх об'єднує безсумнівний і повноцінний талант.
Вони непогано — і "непогано" означає: незаслужено мало — відомі в Польщі; але, на щастя, досвідчені поціновувачі і читачі не мають проблем з оцінкою і повагою до їхньої творчості.
Вони пишуть специфічне, власне, оригінальне фентезі, вільно і майстерно змішуючи магічний реалізм, фентезі, наукову фантастику, соціальне фентезі, елементи жахів — вони створюють твори, які неможливо забути, незважаючи на те, що поле авторства і книговидання в Україні величезне і рясно плідне.
Ми, поляки, знайомі з такими творами Г. Л. Олді, як: "Герой має бути один", "Шлях Меча", "Безодня Голодних очей", "Маг у Законі", "Месія форматує диск", а нам варто знати більше. Тож — вперед і вгору!

Ігор Чорний, професор, доктор філологічних наук, полковник МВС, критик, літературознавець:

Усі ми змінюємося. Час тяжіє. Радий побачити нове обличчя знаного автора, почути нове бриніння його голосу, зустріти нові теми. Читаючи, ловив себе на думці, що це про них, співавторів, і… про мене. Ті ж думки, почуття, практично ті ж дії. Це біографія типового інтелігента, що опинився сам на сам із війною. Жах, відчай, відчуття безвиході, начебто потопаєш у смердючому баговинні. І потім поступове виринання на поверхню, відчуття того, що таки можеш дихати, борсатися, опиратися цьому багну. І Віра з надією на краще, на перемогу сил Добра над суцільним мороком.
Хочу подякувати моїм друзям Олегу й Дмитру за безцінний подарунок і втіху, яку я отримав як читач і очевидець подій, описаних у книзі.

Андре Кабаре, письменник, перекладач, Франція (переклад з французької):

Коли я прочитав і переклав французькою перший текст Г. Л. Олді — «Життя, якого не сталося» — я нічого не знав про цього письменника. Потім я переклав оповідання під назвою «Мета виправдовує засоби». І я нарешті познайомився з Олегом і Дмитром, які розповіли мені, хто вони, як вибирали собі псевдонім і як працювали.
Вже потім я прочитав «Шлях меча» та окремі оповідання, й переклав «Пасербків восьмої заповіді», а також «Пісні Петера Сьлядека». Якщо я можу сказати, що їхній улюблений жанр — це героїчне фентезі, то слід підкреслити, що їхні книги відрізняються від усіх інших книг того ж жанру декількома речами. Вибір теми: дуже дивують середовища, періоди та історичні згадки. Надзвичайно продуманий стиль: для кожної історії вони розробляють стиль оповіді, специфічний для теми, що розглядається. Якість описів — лише один приклад: коли їхні герої сідають за стіл та їдять, ми відчуваємо запах страв, які вони куштують, і смак цих страв передається самому тексту: ми там, ми живемо разом з героями, ми знаходимося в їхній атмосфері!
Перекласти таке не завжди легко, але ця складність додає задоволення від відкриття. Я вважаю їхню творчість дуже оригінальною, і це те, що відрізняє їх від інших авторів, які працюють у тій же сфері фентезі чи наукової фантастики.

А ось зовсім свіжа рецензія Bokugle на нову книжку Г. Л. Олді "Встань і йди" (видавництво "Фоліо", Україна, Харків, 2023 рік, за фактом книжка вийшла в січні 2024 р.; українською мовою) Увага! У рецензії можливі спойлери.

ЯНГОЛ НА ІМ'Я ЧУЙКА
Чому янгол тільки в одного? На інших не вистачає небесного персоналу? Чи треба якось заслужити, щоб його приставили охороняти від смерті й біди? А що коли янголи є й у ворогів? Як розрулює це небесна канцелярія?
Розповідь про те, що від долі не втечеш, і навіть особистий янгол-чуйка не завжди може врятувати від смерті свого підопічного.

МАЛЕ КОЛО
Що робити людині, яку висмикнули зі звичного життя, помістивши в стресову ситуацію? Шукати можливість допомагати іншим. В евакуації колишній рекламник (кому під час війни потрібні рекламники ці?), знайшов справу, в якій стали в пригоді його професійні здібності та вміння — став волонтером. Та автори не були б самі собою, якби не додали містичної складової.
Було сумно читати про своє місто, і водночас приємно.

ТІ, ЩО ЙДУТЬ ЗА МНОЮ
Це і моя мрія теж! Тримайся, 17-й!

ПОПОВНЕННЯ
Нехай поповнення буде більше!

КАССАНДРІ
Хто захоче почути від незнайомця про своє найближче майбутнє, і не дати тому в зуби, якщо воно зовсім не райдужне? І як воно тим, хто хотів би не пророкувати, але не може, і тому — вигнанець, відлюдник, для якого натовп — найгірше покарання. Але що робити, якщо війна змусила стати біженцем і дорога ця не може бути поодинці...

КУТНИЙ
Події очима Домовика. Що робити, якщо старі господарі поспіхом поїхали, коли виникла загроза окупації, а нові ну ніяк не вкладаються в образ ані господарів, ані гостей? І ким вони стануть для Домовика?

Я ЧЕКАТИМУ
Саме Зло вкотре прийшло на землю, відчувши заклик, "витончений, оригінальний, масштабний". Закликом стала війна, смерті, страждання, страх, паніка. І ось Зло йде до своєї майбутньої посудини, щоб нею керувати, але нічого не виходить, у посудини хворе серце і вона всього лише "жалюгідний шматок м'яса", осідає на землю, а її душу забирає Зло і метушиться вона з жахом, кричить і кличе на допомогу, а потім розчиняється...
Скоріше б.

ДИТЯЧИЙ САДОК
У закритому дитячому садочку тимчасово поселили біженців, і серед них опинився й герой оповідання. Якась жінка, схожа на виховательку, робить йому незвичайну пропозицію, яку приймали до нього, але він відмовився... Я не читала "Майстра і Маргариту", тому, можливо, якихось смислів не зрозуміла. Але я б погодилася.

ДВЕРІ В ЗИМУ
Ніколи прочитане про війну не дасть того досвіду і тих відчуттів, які несе вона справжня, в реальності. Скільки б книжок про неї не прочитав, не зрозумієш, як це, жити в ній. Цього я не розуміла, не розумів і Сашко. Потім був той під'їзд і ті двері, а за ними...
Потім був Саня, Олександр, Олександр Петрович... І завжди випадково відчинені двері.
Ледь не розревілася, коли дочитала розповідь майже до фіналу і зрозуміла, яка це війна.
І так, Олександре Петровичу, ми обов'язково доживемо і побачимо ваш лайнер у небі, інакше й бути не може.

НЕВІДОМИЙ ХУДОЖНИК
Нейромережа, яку айтішник "навчив" передбачати погоду, передбачила... війну? До того, як пролунав вибух, і сервер, де вона "жила" розтрощило, і пропала електрика в будинку, айтішник устиг побачити дату: 24.02.2022.
Ні, нейромережа передбачила перемогу.

ВСТАНЬ І ЙДИ
Історія перша: ВСТАНЬ І ЙДИ. Історія друга: ЧОРНА ПОЗЕМКА. Історія третя: ДЕСЯТЬ НА ТРИНАДЦЯТЬ. Історія четверта: ДЖУЛЬЄТТА.
Команда мерців допомагає "мешканцям" залишати їхні домівки, бо ті, не вміючи піти, боячись, починають усіх навколо ненавидіти. За те, що ті живуть, а вони вже ні, отруюють усе навколо себе, мучать рідних насамперед.
І є Валерка, одинадцятирічний пацан, ямочка на лівій щоці, сірі очі з рудими іскорками... який бачить "мешканців".
І є Джульєтта, собака, яку врятував Валерка, яка бачить чорну поземку, яка робить щось погане своїм жертвам, усім різне, Валерці нашепотіла вустами солдатика, що можна втекти на нуль, стати "сином полку", щоб пацан і сам спробував, і втік із дому. Комусь, хто не пішов, але й не став "мешканцем", як Роману Голосію — що він відчуває страх і ненависть, як той "мешканець", якого він силоміць хотів виволокти з квартири...
Я провалилася в цю повість, то посміхаючись, то затримуючи подих, щоб не заревіти.
Дякую авторам за цю збірку.

1_hunch_inv-0-0-0-0-1709041503.jpg