Касыда атланта
03.12.2025
|
* * * Всё тоньше обрывок шагреневой кожи, Всё меньше желаний на донышке жизни, Направо - все те же, налево - все то же, Посулы смешны, искушения лживы. Всё реже из лампы явление джинна, Всё чаще - когда-нибудь, вряд ли, быть может. Всё легче чалма, а ишак всё старее, Всё больше стоянок в пути Насреддина, Во всем виноваты, конечно, евреи, А мудрость, бесспорно, приносят седины. Мы - то, во что верим, и то, что едим мы, Мы - парус, не парус, мятежник на рее. И всё-таки времени слышу тик-таки, Которые не публикуют в Тик-Токе, Защиты волной переходят в атаки, А солнце встаёт, как всегда на востоке. Законы природы просты и жестоки, Но снова вступает труба из затакта. Всё чётче шелковицы лёгкие ветви, Всё резче прописан камыш над водою, И белого света так много на свете, И черного хлеба, и теплого дома. Трясу над строкою седой бородою, В ладонях несу разыгравшийся ветер. |
* * * Все тонша та менша шагренева шкіра, Все менше бажань на життєвому денці, Ліворуч — прокльони, праворуч — зневіра, Смішні обіцянки, спокуси вже десь там, Про явище джина з лампади не йдеться, А йдеться про марно, навряд і спокійно. Старенький ішак не везе в емпіреї, Стоянок все більше в житті Насреддіна, А винні в усьому, звичайно, євреї, А мудрість, всі знають, приносять сивини. Ми — те, у що віримо й що народили, Хто зна, бунтівник чи вітрило на реї. І все-таки часу я чую тік-таки, Їх не публікує народ у Тік-Тоці, І хвилею захист перейде в атаки, А сонце повстане на нашому боці. Закони природи прості та жорстокі, Та знову вступає труба із затакту. Чіткіше тоненькі шовковиці віти, Різкіш прописали комиш над водою, І білого світла багато на світі, І чорного хліба, і рідного дому. Мов снігом, трясу над рядком бородою, В долонях несу упокорений вітер. |
|
* * * Кому барыш, кому закон, А я - наивный псих. Ты где, мой господин Дракон, Неужто в малых сих? Томит усталость от забот, На аватарке кот, Пишу на небе: "Ланселот", Выходит: "Дон Кихот". |
* * * Кому хабар, кому закон, А я – наївний псих. Куди подівся пан Дракон? Невже в дрібненьких цих? Тяжіє втома від турбот, Кіт - мій парольний код, Пишу на небі: "Ланселот", Виходить: "Дон Кіхот". |
|
* * * Это ты, осень, За стеклами балкона Идёшь по двору. |
* * * Це ти, осене, За шибками балкону Йдеш моїм двором. |
|
* * * Знать бы, в чём, но в чём-нибудь хороший, Вызубрив начало всех начал, Жил да был самовлюбленный грошик, Сам себя червонцем назначал. Делал себе селфи: реверс, аверс, Вот орел, вот решка, вот ребро… «Видите, как сам себе я нравлюсь?» Видим, бро. У нас таких ведро. |
* * * Знаючи, що в чомусь він хороший, Вірячи, що щось він розпочав, Жив самозакоханий пан грошик, Сам себе червонцем призначав. Селфі наробив: ніс, щоки, губи, Ось орел, ось решка, ось ребро. Бачите, як сам собі я любий? Звісно, бро. У нас таких відро. |
|
* * * Крепко сбито, тесно свито, Сколько зим и сколько лет Короля играет свита, Три шестерки и валет. Руки потны, пятки стёрты, Нездоровый блеск в глазах – Три шестерки, три шестерки При медалях и тузах. У валета в доме крали Обживают клёвый быт - Вот уже и разыграли, Вот король и гол, и бит, Вот и помер первым нахом, Крест, венки да партбилет. Ищут нового монарха Три шестерки и валет. Тридцать пять рекомендаций Да четыре резюме – И найдут, как пить отдаться, Не в июле, так к зиме. |
* * * Чесний погляд, гарний почерк, Золочений еполет, Короля тут грає почет, Трійка шісток і валет. Хто не з нами, того в карцер, У очах блищить гроза, А три шістки, як у казці, При медалях і тузах. У валета вдома кралі Добре знають, що робити, Ось, дивись, і розіграли, Ось король наш голий-битий, Ось помер він першим нахом, В телевізорі балет, Кличуть другого монарха Трійка шісток і валет. Тридцять п'ять рекомендацій І чотири резюме - І знайдуть, кому віддатись До зими, щоб жар не змерз. |
|
ПОЛЕЗНЫЕ СОВЕТЫ Если в виртуальной драке Не хватает аргументов, Не ищите аргументы, Аргументы - чепуха. Всех, кто лезет с вами спорить, Называйте смело ботом, Западло с такими ботать, Так нам Боткин завещал. * * * Думать надо головою, Биться - это дело сердца, Главное, не перепутать, А иначе быть беде: Если думать станешь сердцем, Будешь биться головою, И немало приключений Сам найдёшь на знаешь что. * * * Если ты не поругался С кем-нибудь хоть раз за сутки, Не скандалил и не срался, Не стыдил, не обвинял, - Ты мерзавец бесхребетный, Гад, предатель и растяпа, Быстро, сволочь, исправляйся, Поругайся хоть со мной! |
КОРИСНІ ПОРАДИ Вам у віртуальній бійці Бракувало аргументів? Не шукайте аргументи, Аргументи - то лайно. Всіх, хто лізе сперечатись, Ботами назвіть сміливо, Западло з такими ботать, Так нам Боткін заповів. * * * Думай, друже, головою, Битися - це справа серця, Головне, не переплутай, А інакше, йой, біда: Якщо думаєш ти серцем, Битимешся головою, І пригод велику кількість Знайдеш сам на знаєш що. * * * Якщо ти не посварився З кимось хоч разок за вечір, Не скандалив і не бився, Не соромив, не винив, - Ти мерзотник безхребетний, Зрадник, шушваль і розтяпа, Хутко, падло, виправляйся, Хоч зі мною посварись! |
|
ОДИССЕЙ Возвращаешься, зная, что скоро - дом, Дети, жена, отец. Мама. Возвращаешься с некоторым трудом, Нет, не прямо. Зато упрямо. Возвращаешься с орденом на груди, Сильный, праздничный, Загорелый, Возвращаешься, зная, что впереди - Лук и стрелы. |
ОДІССЕЙ Повертаєшся, знаючи: рідний дім, Діти, тато, дружина. Мама. Повертаєшся важко, не молодим, Хоч і вперто, Але не прямо. Повертаєшся гордий, блищать ордени, Ось тебе вже зустріли, Повертаєшся, знаючи: завтра вони — Лук і стріли. |
|
* * * Да, время раскрывалось, словно кокон, И мотыльком, летящим на пикник, Топ-менеджеры падали из окон, А мамы мыли рамы после них. |
* * * Час розкривався коконом одвіку, Й метеликом, що вбрався на пікнік, Топ-менеджери випадали з вікон, А мами мили рами після них. |
|
* * * Было зелёным То, что стало золотым. Зелень вернётся. |
* * * Було зеленим Те, що стало золотим. Зелень вернеться. |
|
* * * Я глянул в зеркало - там интеллектуал, С такого гения пылинки б я сдувал! Вы гляньте в зеркало - и сразу согласитесь Со мною в этом. Больше, больше нам зеркал! |
* * * Дивлюсь у дзеркало – там інтелектуал, В такого генія є розуму чувал! Ви гляньте в дзеркало - й погодьтеся одразу Зі мною в цьому. Більше, більше нам дзеркал! |
|
* * * Тут выбирай или не выбирай, Не повернуть назад: Если бы ад не напал на рай, Рай бы напал на ад. Рай освятил всю воду в пруду, Арфы - наперевес, Если б не опередили в аду, Ад бы давно исчез. Был бы мотивчик бесовский спет, Каждый учтён грешок - Как хорошо, что ад первым успел, Дьявольски хорошо. |
* * * Тут вибирай чи не вибирай, Глибше ніхто не копав: От не напало би пекло на рай - Рай би на пекло напав. Рай освятив усю воду в ріці, Перетворив на вино, Якби чорти не були молодці, Пекло би зникло давно. Бісів примусили б месу співать, Святість - в усі кути, Як воно добре, що пекло - первак, Добре під три чорти. |
|
* * * У поэта должна быть депрессия, Если он настоящий поэт, Не слагаются песни без стрессика, Не родишь без невроза сонет! Вон, смеётся и машет рукой. Ну какой он поэт? Никакой. |
* * * Має бути в поета депресія, Якщо тільки він справжній поет, Звідки взятися пісні без стресику, Без неврозу не скласти сонет! Он, сміється й рукою маха. Ну який він поет? Ха-ха-ха. |
|
* * * Вот так напишешь что-нибудь Лет сто тому назад, Потом воскреснешь пару раз И пару раз умрёшь, И снова школа, первый класс, Где зададут тебе Учить напамять твой же стих, Занудливый такой. |
* * * Ось так напишеш, брате, щось Років зі сто тому, Воскреснеш потім два рази І два рази помреш, І знову школа, перший клас, Де зададуть тобі Напам'ять вчити твій же вірш, Занудливий такий. |
|
НОВЫЙ ЗОЛОТОЙ КЛЮЧИК А Дуремар писал донос: "У Буратины длинный нос И он его суёт Куда совать запрещено, Но Буратине все равно, Он песенки поёт. Все эти песенки (урод!) Писал иноагент Пьеро И пудель Артемон, Который (вот же сатана!) Вслух девять раз сказал "война" И смылся в Лиссабон. Ещё Мальвина, эта бл@дь, Спит с теми, с кем не надо спать! С кем надо, с тем не спит. И носит синее белье С каймою жёлтой. Я б её Переработал в спирт. Да, Карабас. Формально чист, Но, полагаю, экстремист, Поскольку борода. Она курчава и груба. Неровен час, "Аллах Акбар!" И прочая беда. О, за Пьеро ещё грешки - Он пишет гадкие стишки, Смеётся над Самим. Его бы взять на карандаш! Засим кончаю, вечно ваш Аптекарь-аноним". |
НОВИЙ ЗОЛОТИЙ КЛЮЧИК А Дуремар донос приніс: "У Буратіни довгий ніс І він його встромля, Куди заборонив закон, Та Буратіно - він дурко, Пісні співає, мля. Ці пісеньки (ганьба, народ!) Писав іноагент П'єро Та пудель Артемон, Що вголос (от же сатана!) Сто п'ять разів сказав "війна" І змивсь у Лісабон. Іще Мальвіна, хвойда ця, Знайшла для ліжка молодця, Та не з ким треба спить! Білизна синя у змії, Кайма жовтенька. Я б її Переробив на спирт. Так, Карабас. Державний зміст, Але, гадаю, екстреміст, Бо довга борода. Я б ту борідку відрубав, Щоб не почавсь "Аллах Акбар!" Чи ще якась біда. О, за П'єро ще є грішки - Він пише віршики гидкі, Глузує над Самим. Його б у спалений бліндаж! На цьому все, одвічно ваш Аптекар-анонім". |
|
* * * Подражание Ли Бо В разлуке я с друзьями, Ем горький хлеб чужбины, Пью горькое вино Из выцветшей рябины. А под моим окном Буянят хунвейбины, Кричат, горланят, но Мне это все равно. Я нынче одинок И разлучён с друзьями, Увидеться нельзя нам. Такое вот кино. И дикий гусь кричит Под облаком в ночи. |
* * * Наслідування Лі Бо Із друзями в розлуці Їм хліб гіркий чужий І п'ю гірке вино З чужої горобини. А під моїм вікном Буянять хунвейбіни, Стрибають у пилюці, Гострять свої ножі, Хоч байдуже воно. Самотність - то кино, Яке один дивлюся. Гусак летить, кричить Під хмарами вночі. |
|
КАСЫДА АТЛАНТА Это небо, эта тяжесть плечи давит, руки вяжет, Мысли путает - и даже звёздами язвит, Кто-то глянет, слово скажет, пальцем на меня укажет: "Что, нудишь, титан? А как же! Брось и не лови". Как мне это небо бросить? Свод небесный рухнет в росы, там, где расцветали розы, полыхнёт огонь, По домам шарахнут звёзды, было рано, станет поздно, станет страшно, больно, грозно, встанет мир другой. Встанет новый мир без неба, вместо Баха - Аненербе, не лететь нам до Денеба, некуда лететь, Звёзд осколки жгут, калечат, все, что я взвалил на плечи, разлетелось, стрелы мечет в гулкой темноте. Беженцы в вагоны лезут, правят бал огонь с железом, хочешь счастья - бесполезно, хочешь тишины - Позабудь и не надейся, у детей украли детство, нет минуты оглядеться в зареве войны. Не смотрите вверх, не надо, вместо неба - канонада, Далека дорога в НАТО, долог путь в ООН, И гундосит кто-то где-то: "Мальчик, вот тебе ракета, Грохни склад боекомплекта, грохни батальон!" Кровь - водою, шарик - кубом, лег на землю медный купол, Навалился, давит, курва, в бога душу мать, И считаешь: десять, девять, пялишься до света в темень, Ничего тут не поделать, надо поднимать. Наклоняюсь, поднимаю, сам себе хребет ломаю, Подниму к апрелю, к маю, небо подниму, Выпрямлюсь под край зенита: звёзды, заново звените, По небу тяните нити! Тяжко одному. А кому сейчас не тяжко? Ишь, расплакался, бедняжка, Ты титан или букашка, карлик иль титан? Вот и стой с треклятым небом, никому не делай нервы, поделись дождем и снегом, как и не устал. |
КАСИДА АТЛАНТА Небо, небо, тяжкість вража, плечі тисне, руки в'яже, Плутає думки, зірками хворими кровить, Хтось погляне, слово скаже, ще й на мене пальцем вкаже: «Що нудиш, старий титане? Кинь і не лови». Кинути? Порвуться троси, небеса впадуть у роси, Де плели троянди коси, спалахне вогонь, По хатах зірки шарахнуть, піде час кривавим прахом, Стане болем, смертю, страхом, змінить світ бігом. Встане світ новий без неба, замість Баха — Аненербе, Не летіти до Денеба, бо нема куди, Від зірок свистять уламки аж до чортової мамки, Все, що на плечах тримав я, б'є, трощить, гудить, Біженці у потяг лізуть, навкруги царить залізо, Хочеш щастя — марно, пізно, хочеш тиші — ні, Кинь, забудь, зализуй рани, в дітлахів дитинство вкрали, Озирнувся б, та в заграві всі ми на війні. Глянь угору — сірий надовб, замість неба — канонада, Неблизька дорога в НАТО, шлях глухий в ООН, І гундосить хтось і десь там: «Хлопче, ось тобі ракета, Грохни склад боєкомплекту, грохни батальйон!» Кров — водою, кулька — кубом, ліг на землю мідний купол, Навалився, тисне, курва, в бога душу мати, І рахуєш: десять, дев'ять, витріщаючись у темінь, Що тут вдієш, вийшов термін, треба підіймати. Нахиляюсь, підіймаю, сам собі хребет ламаю, Скажеш, марно, ні, не марно, небо підійму, Випрямлюся до зеніту: заново, зірки, дзвоніте, По небу тягніть-но ниті! Тяжко одному. А кому тепер не тяжко? Бач, розплакавсь, бідолашко, Ти титан або комашка, карлик чи титан? Ось і стій з тим клятим небом, не роби нікому нерви, геть гони журбу та неміч, хоч хребет не сталь. |
|
ВОРОН Как-то раз в ночи печальной закипал электрочайник, И мои односельчане слышали, как за окном В черном небе, в тучах плотных колыхался беспилотник, А в него из пулемета гулко брызгали огнём. Я не к месту вспомнил город, где таким же дробным хором Беспилотников-уродов бил зенитчик, а не стих, Понадеялся, что скоро... Тут унылый черный ворон Сел ко мне на подоконник, щёлкнул клювом и затих. А потом ещё раз щёлкнул - так числом до десяти. Я сказал ему: "Приятель! Ты задирист, неопрятен, На тебе хватает пятен, ты зачем влетел сюда? Вот скажи-ка мне спокойно: на земле иссякнут войны? Всем ли выдадут биткойны?" Каркнул ворон: "Никогда!" А потом ещё раз каркнул, подтвердив: что да, то да. Я сказал: "Вот это гадство! Как нам с этим сопрягаться? Перестанем ли ругаться? Будем не разлей вода? Тот холодный, тот горячий, - между нами стихнут срачи? Станет так, а не иначе?" Каркнул ворон: "Никогда!" А потом ещё раз каркнул, подтверждая: ерунда. Я сказал: "А на манеже пляшут клоуны все те же, Хворью вечною медвежьей эта мучится орда. Выйдут новые в параде? И, представлены к награде..." Перебил меня мой ворон, громко каркнув: "Никогда!" И смеясь, защёлкал клювом: "Это общая беда!" Я спросил: "А век культуры? Музыки, литературы? Интеллект с пометкой "турбо"? Благородная среда? Все обнимемся, возлюбим, мы же, понимаешь, люди! Грянем в трубы, стукнем в бубен?" Каркнул ворон: "Никогда!" И добавил хрипло: "В бубен? В бубен стукнем, господа!" Я сказал: "Да ты нахален! И к тому же виртуален, Твой полет был ненормален - прямо сквозь мое стекло! Призрак сетевых баталий - от тебя давно устали, Зрадофил, поганец старый, ах ты, жалкое трепло! И не птица ты, сволота! Ты противная ИПСОта! Кто призвал тебя урода, сгинет, дурень, навсегда! Кто твой подпевала, ворон, корчит людям козью морду, - Он не человек, а морок!" Онемел, не каркал ворон больше никогда, Сел в углу на мониторе и сидит, чудак. Я его с утра гоняю за заказами в сельпо, Он приносит пива банку с томиком Эдгара По. |
КРУК Якось у нічній печалі закипав електрочайник, І мої односельчани слухали, як за вікном Не за гривню, не за злотий, дерся в небі безпілотник, Кулемет по цьому льоту бризкав вогняним лайном. Я згадав тут не до місця рідне незабутнє місто, Зараз там «шахідів» міцно бив зенітник — ох, і міць! Отаке тепер на часі… Тут похмурий чорт-кручара На моє сів підвіконня, клацнув дзьобом і втомивсь. Потім ще раз гучно клацнув — п'ять разів, а може, шість. Я сказав йому: «Рідненький! Ти — дитя брудної неньки, Нащо ці нам посиденьки? Ми обидва не дурні. Краще поясни спокійно: чи колись скінчаться війни? Нам біткойн впаде в обійми? Каркнув крук: «Ніколи, ні!» Потім ще раз каркнув, курва, на підтримку маячні. Я сказав: «Паскудне гадство! Як з оцим нам об'єднаться? Чи скінчаться чвари, панство? Чи блаженні будуть дні? Той холодний, той гарячий, поміж нами стихнуть срачі? Стане так, а не інакше?» Каркнув крук: «Ніколи, ні!» Потім ще раз каркнув, падло, на зловтіху сатані. Я сказав: «А на манежі клоуни — соплива нежить, І хвороба в них ведмежа, тхне за милю від штанів. А чи вийде хтось новенький? Башковитий, красивенький…» Перебив мене кручара, каркнувши: «Ніколи, ні!» Й сміючись, заклацав дзьобом: «Вічно жити у гівні!» Я спитав: «А час культури? Музики, літератури? Інтелект під гаслом "турбо"? Шляхта, пані та пани? Всіх кохаємо та любим, ми ж поважні, круче, люди! Грім у труби, стук у бубон?» Каркнув крук: «Ніколи, ні!» І додав: «Хоча у бубон можна стукнути в борні!» Я сказав: «Ти гад глобальний! І до того ж віртуальний, Твій політ був ненормальний — прямо крізь віконне скло! Гар мережевих баталій, проти кого ми повстали, Зрадофіл, старий поганець! Жалюгідне ти трепло! Ти давно не птах, сволото! Ти гидка, бридка ІПСОта! Хто, як ти, відкриє рота, згине, дурень, назавжди! Хто з круками славить Мордор, той скривив козячу морду, Й не людина він, а морок!» Зачинив крук дзьоба торбу, не віщав біди, Ось, сидить на моніторі, просить: дай води! Я його ганяю з ранку за продуктами в сільпо, Він приносить пива банку з томиком Едгара По. |
