25.01.2025
Дорогі друзі!
Раді повідомити: щойно у видавництві "Фоліо" вийшов друком новий роман Г. Л. Олді “ЧОРНА ПОЗЕМКА”. Ласкаво просимо на сайт видавництва “Фоліо”.
В Україні йде війна. Велике місто під постійними обстрілами, російські ракети руйнують житлові будинки. Мобілізовані вирушають на фронт. Цивільні ховаються в метро і підвалах, сидять без світла, намагаються вижити. А засніженими вулицями мете чорна поземка, яку ніхто не бачить. Зла, голодна чорна поземка. Ніхто? Дехто все-таки бачить. Живих треба рятувати. Але, як з'ясовується, рятувати потрібно не тільки живих. Чорна поземка і мешканці, які волею долі опинилися поруч із живими, зведуть разом сержанта поліції Романа Голосія і хлопчика Валерку, двох незвичайних людей — і з цього моменту почнеться їхня спільна історія, точніше, дванадцять історій цієї книжки. Роман "Чорна поземка" був написаний Дмитром Громовим і Олегом Ладиженським у 2023-му році, з січня по листопад — крок за кроком, глава за главою, під акомпанемент сирен повітряної тривоги.
Малюнок на обкладинці Ксенії Дацюк, внутрішні чорно-білі ілюстрації Олександра Семякіна.
— За Севкою прийшов, паскудо? Горі-горі ясно! Промаслені ганчірки вже зайнялися та швидко розпалюються на вітрі. Падаю на сидіння. Зачиняю дверцята, втрачаючи дорогоцінні миті. Запалювання! Я і машина — єдине ціле. Якщо пляшка з пальним потрапить в автівку — згоримо разом, вибратися не встигну. Ми буквально стрибаємо вперед із місця — і в дзеркалі заднього огляду злітає у повітря пляшка, увінчана факелом. Дзвін скла. Спалах — зовсім близько. Ще б метр-півтора, і все. Натискаю на газ, вивертаю кермо. Розбита асфальтова однорядка веде до житлових будинків. Затишно світяться жовті вікна. Там люди, там нормальне життя; ну, майже нормальне… Люди! У дзеркальці я бачу Вадюху. Він біжить за мною, занісши для кидка другу пляшку; біжить і не відстає. Я що, сам приведу його до живих людей? У кого влучить другий «коктейль»?! І звернути нікуди.
Сайт "Світ Олді" пропонує вам оновлений, наново відредагований український переклад роману "Шлях Меча". Перекладач – Іван Андрусяк. Редактура – Лорина Філоненко. Зокрема, нова редактура узгодила переклад "Шляху Меча" з двома іншими романами Кабірського циклу "Дайте їм померти" та "Я візьму сам", уже перекладеними Лориною Філоненко.
P.S. Так, оригінал роману також є на сайті.
Олег Ладыженский:
Про справедливость, о которой сейчас много говорят, я написал еще весной 2002 года, когда мы работали над пьесой "Вторые руки".
* * *
Про справедливість, про яку зараз багато кажуть, я написав ще весною 2002 року, коли ми працювали над п'єсою "Другі руки".
Справедливости ищешь? Наплюй и забудь! Богатей или нищий? Наплюй и забудь! Захотелось весы привести в равновесье? В одну чашу наплюй, про вторую забудь. |
Справедливості хочеш? Наплюй і забудь! Рейтинг впав або скочив? Наплюй і забудь! Закортіло тобі врівноважити ваги? В одну чашу наплюй, а про другу забудь! |
Часто спрашивают в интервью: "Как научиться писать фантастику?" И когда отвечаешь, что студент-медик пару лет учится общему лечебному делу и только потом начинается специализация, что у писателей та же история - сперва тема, идея, конфликт, композиция, архитектоника сюжета, много разного, и только потом, как приправа к блюду, добавляется фантастическое допущение или детективный элемент...
Собеседнику становится скучно.
Если же предложить ему обратиться к хирургу, которого сразу учили резать, причем только грыжу, минуя общее лечебное дело - вот где станет весело!* * *
Я гульвіса та бабій,
Бог за те мене побий,
Та роки беруть своє,
Тож не бий, що є, то є.
Роберт Ґалбрейт, «Стрімка могила» / Robert Galbraith, «The Running Grave».
Серія «Детектив Корморан Страйк», книга 7. Видавнича група КМ-БУКС, 2024. 950 стор. Переклад з англійської Наталії Ференс.Чорна секта, я не твій!
7-й роман про приватного детектива Корморана Страйка та його напарницю по детективній агенції Робін Еллакотт, як на мій погляд / смак, на сьогодні найкращий у всій серії. Хитросплетіння розслідування і детективної інтриги, складне й небезпечне завдання, робота під прикриттям, таємниці сьогодення, що переплітаються з таємницями, вже припорошеними пилом десятиліть, особисті взаємини як головних, так і другорядних героїв — все в цьому романі подано майстерно й органічно. Текст ніде не провисає, у ньому немає жодної лінії або епізоду, які можна було б безболісно вирізати або скоротити без шкоди для книги. Усе на своєму місці, всього рівно в міру.
Дія, особливо внутрішня, починає розвиватися буквально з перших сторінок книги і далі її напруга лише посилюється. Роман захоплює чим далі, тим більше, і останню чверть книги я дочитував до четвертої години ранку, пожертвувавши сном і не маючи сил відірватися. Інтрига роману не дає відірватися від тексту, а емоційне співпереживання героям у деякі моменти просто зашкалює. Складний і заплутаний «пазл» детективного розслідування складається поступово, і хоча деякі загадки протягом розслідування розкриваються ще задовго до фіналу, повна картина того, що відбувається, постає перед читачем лише наприкінці, як і годиться в хорошому детективі. Ясна річ, герої-детективи розібралися в усьому дещо раніше (хоча теж далеко не одразу) — але притримують розгадку до певного часу, щоб у потрібний момент приголомшити й вибити з колії впевненого у своїй безкарності злочинця — а заодно й викласти довгоочікувану розгадку перед читачем.
Цього разу Корморану і Робін доведеться мати справу з релігійною сектою, в яку потрапив син їхнього клієнта. Молодій людині якісно промили мізки, і йти з секти він не бажає. Дістатися до нього і до похмурих таємниць сектантів з «Універсальної гуманітарної церкви» можна, лише потрапивши у секту під виглядом нового адепта. Що і робить Робін Еллакотт. Але знала б Робін, через що їй у підсумку доведеться пройти! За благопристойним і невинним фасадом церкви — духовний розвиток особистості, допомога бідним, протистояння бездуховному суспільству споживання, відмова від матеріальних цінностей на користь духовних тощо, — ховається жорстока тоталітарна секта, де практикується промивання мізків, тотальні контроль, жорстокі покарання для неслухняних і багато чого ще — не стану розкривати всі карти і псувати вам задоволення від читання. Зазначу тільки, що кримінальних діянь принципали «церкви» теж аж ніяк не цураються, тож, потрапивши всередину секти, Робін наражається на серйозну небезпеку. Так, звісно, її партнер Корморан Страйк і співробітники їхнього детективного агентства готові прийти до неї на допомогу в будь-який момент — але чи встигнуть вони це зробити? Адже зв'язок із зовнішнім світом у Робін ускладнений — на фермі, де влаштувалася секта, заборонені мобільні телефони й взагалі будь-які електронні гаджети — а події з певного моменту починають розвиватися стрімко й непередбачувано...
Окремо хочеться висловити велику подяку перекладачці Наталії Ференс за переклад книги. Відмінно передана мова персонажів — різні акценти, сленги, індивідуальні особливості кожного. Та й в цілому переклад «добрий, і добрий вельми» (с).
Прочитав із величезним задоволенням, чого і вам бажаю. Наступну книгу в серії читатиму обов'язково.
Роберт Веґнер, “Оповістки з Меекханського прикордоння. Книга 1. Північ-Південь”.
Видавництво РМ ("Рідна Мова"), 520 стор., 2019. Перекладач Сергій Легеза.Прочитано з певним задоволенням, але навряд чи буду колись перечитувати. Як на мене:
- Плюси: структура сюжету і пристрасність. З окремих новел поступово складається роман, обростаючи внутрішніми зв'язками. Уся розповідь іде на підвищених почуттях та емоціях, пристрасті киплять.
- Мінуси: всі механізми і прийоми, що рухають інтригу, мені давно відомі за іншими книжками, ім'я яким легіон. Тому "несподіванки" були повністю очікувані, а фінали новел передбачувані. Коли Ван Дамма довго б'ють, притиснувши в кутку, важко не здогадуватися заздалегідь, що врешті-решт він встане й надає кривдникам стусанів.
БАЛЛАДА КАЖДОГО И каждый считает, что бог за него, и ангелы за него, А за врагом не стоит никого, ну просто ни одного, И каждый видит себя в раю, а тех, кто против, в аду, Поскольку представить себя в аду нельзя и в тяжком бреду. И каждый хочет плечом к плечу, а прочих отдать палачу, "Я вас, - говорит, - от забот излечу, а этим топор наточу!" И нимб воссияет над головой от British морей до тайги, А что холмы поросли травой, так каждому не до могил. И каждый хочет, чтоб каждый день - о да! - каждый божий день Он мог за своих душой порадеть, чужих догола раздеть, Поскольку свои - они же свои, их видишь, ликует глаз, А те, кто чужие - дети змеи, и в профиль змея и анфас. И каждый... Но вдруг наступает срок, такой неприметный срок, Что малопонятное слово "рок" расходится сотней дорог, И каждый смотрит, каждый стоит, но каждому надо идти, И не по каждому, блин, пути - по одному пути. Стекло осколками, рушится строй, был каждый, а стал собой, Не рассчитаться на первый-второй - единственный, главный, рябой, Свои, чужие - перемешать, не взбалтывать, вылить прочь, А ангел в небе срывает печать, труба оглашает ночь, И каждому кажется, что метель, как плетью, сечет лицо, И мир не делится в простоте на наших и подлецов, И мир не делится вообще, продольно и поперек... О, это странное слово "рок"! О, сотня его дорог! Кричат вороны, кричат во мгле, за лесом кричат поезда, Звезда пылает в оконном стекле на грани меж нет и да, Промокли ноги в рассветной росе, скользят - и заносит вбок, И ты за себя, один бог за всех, на то он, представьте, бог. |
БАЛАДА КОЖНОГО І кожен вважає, що бог із ним і янголи божі з ним, А ворог один спить і бачить сни, і янголи — де ж вони? І кожен мріє, що він в раю, а ті, хто проти, в аду, Оскільки то маячня — себе заперти на сковороду. І кожен хоче, щоб пліч-о-пліч, а інших — до ката в тюрму, «Ми з вами, — він каже, — коштовна річ, а ці хай башкою в мур!» І німб палає над головою від British морів до тайги, А те, що цвинтар заріс травою, так кожному не до могил. І кожен хоче, щоб кожен день — так-так! — кожен божий день Він мав своїх за добрих людей, чужих за поганих людей, Оскільки свої — вони ж свої, за них ми молимось богу, А ті, хто чужі — вони діти змії, хоч прямо дивись, хоч збоку. І кожен… Та раптом спливає термін, і сходить час на поріг, І слово «доля» неначе вперше розходиться тьмою доріг, І кожен дивиться, кожен стоїть, і з долею кожен «на ти», Бо треба не кожним шляхом іти — єдиним шляхом іти. Скло раптом в друзки, ламається стрій, був кожним, а став собою, Не перший-другий — себе зустрів, з собою ставай до бою, Свої та чужі — налий, змішай, не збовтуй, а вилий геть, А янгол у небі зриває печать, співає труба ген-ген, І кожен бачить, що завірюха, мов пліттю, січе лице, І світ не ділиться — зовсім, глухо! — на бовдурні «те» і «це», На наших не ділиться та мерзотників, на райських птахів і круків… О, слово «доля», фальшиве золото! О, сотня твоїх шляхів! Кричать круки, кричать у імлі, за лісом потяг кричить, І зірка горить у віконному склі, на кшталт нічної свічі, Промокли ноги в ранковій росі, і в серці важкий клубок, Ти сам за себе, лиш бог за всіх, на те він і зветься бог. |
ПОЛЕЗНЫЕ СОВЕТЫ Если кто-то хочет плова, Объясните: это вредно! Если кто-то хочет водки, Объясните: водка - зло. И от вашего совета Станет лучше мир и чище, Тот, кто пьет, немедля бросит, Тот, кто ест, подавится. |
КОРИСНІ ПОРАДИ Якщо хтось бажає плову, Поясніть, що це шкідливо! Якщо хоче хтось горілки, Поясніть: горілка – зло. І від вашої поради Стане кращим світ негайно, Той, хто п'є, закине пити, Той, хто їсть, подавиться. |
Человек мечтает о войне, Человек мечтает о погромах, Чтобы наблюдать войну извне, Обсуждать, не выходя из дома. А когда перестает мечтой Быть мечта и делается былью, Человек тогда кричит: «За что?!» И бормочет: «Снова это быдло…» |
Ось людина мріє про війну, Ось людина мріє про погроми, Дивлячися здалеку - та ну! - Навіть не виходячи із дому. А коли за чортом лізе чорт, Мрію на реальність поробили, Галасує чесний люд: "За що?!" І бурмоче: «Знову кляте бидло…» |
* * * - Добрый вечер, тетя Хая, Как ваши дела? Кто вас только здесь не хаял, Кто не жёг дотла! Раздували в интернете Жаркие костры… - Дети, Хаим, злые дети На язык остры. Очень трудно с ихней долей, С острым язычком, С притуплённой лобной долей, С плоским мозжечком, Вот и хают, хают, хают, В потолок струя… Ты прости их, добрый Хаим, Как прощаю я. |
* * * - Добрий вечір, тітко Хає, Як ідуть діла? Хто вас тільки тут не хаяв, Не палив дотла! Роздували в інтернеті Вогнища палкі... - Діти, Хайме, злі, мов єті, Гострі язички. Їхні звивини прямі, а Гонор їх баский, Наслідки лоботомії, Мозочок плаский. Ось і хають, хають, хають, Лаються без меж... Ти пробач їх, добрий Хайме, Я пробачу теж. |
КАШТАНОВЫЙ СОНЕТ (из повести "Орфей и Эвридика") Каштаны проржавели от жары, И небо, одурелое от зноя, Извёсткою стекает на земное - Кафе, аптеки, улицы, дворы. Всё растворяет, превращает в прах, Гримасничает за моей спиною, Вскипает едкой пеной во дворах, И снова перетянутой струною Век дребезжит, и вновь банкует страх Над миром, над страною, надо мною. Он говорит: "Смотри, смотри! Я над..." Не надо, отвечаю. Так не станет, Как хочешь ты. Под молодым каштаном Стою и пью холодный лимонад. |
КАШТАНОВИЙ СОНЕТ (з повісті "Орфей і Еврідіка") Каштани проржавіли від жари, І небо, одуріле та бліденьке, Бач, вапною стікає в сьогодення - Кафе, аптеки, вулиці, двори. Все розчиня, з усього робить прах, За спиною гримаси корчить знову, Їдка скипає піна у дворах, І перетягнутою вщент струною Бряжчить століття й бенкетує страх Над світом, над землею, наді мною. Страх каже: "Ти дивись, дивись! Я над..." Не треба, говорю. Бо так не стане, Як хочеш ти. Під молодим каштаном Стою та п'ю холодний лимонад. |