34

17.11.2024

13 ноября Генри Лайону Олди исполнилось тридцать четыре года. 13 листопада Генрі Лайону Олді виповнилося тридцять чотири роки. On November 13, Henry Lion Oldie turned thirty-four.

Нова книга Г. Л. Олді «Чорна поземка» з'явилася на сайті видавництва «Фоліо» під титлом "незабаром". Що ж, чекаємо!

В очікуванні паперової книги електронний варіант, а також аудіокнига у виконанні Олега Ладиженського, вже доступні на авторському сайті «Світ Олді».

В Україні йде війна. Велике місто під постійними обстрілами, російські ракети руйнують житлові будинки. Мобілізовані вирушають на фронт. Цивільні ховаються в метро і підвалах, сидять без світла, намагаються вижити. А засніженими вулицями мете чорна поземка, яку ніхто не бачить. Зла, голодна чорна поземка.
Ніхто? Дехто все-таки бачить.
Живих треба рятувати. Але, як з'ясовується, рятувати потрібно не тільки живих. Чорна поземка і мешканці, які волею долі опинилися поруч із живими, зведуть разом сержанта поліції Романа Голосія і хлопчика Валерку, двох незвичайних людей — і з цього моменту почнеться їхня спільна історія, точніше, дванадцять історій цієї книжки.
Роман «Чорна поземка» був написаний Дмитром Громовим і Олегом Ладиженським у 2023-му році, з січня по листопад — крок за кроком, глава за главою, під аккомпанемент сирен повітряної тривоги.

Також видавець анонсує "Чисту землю" українською. Вихід із друкарні - у січні наступного року.

Торюмон Рейден — самурай з Акаями, молодший дізнавач служби Коропа-і-Дракона. Його справи — випадки насильницьких смертей та воскресінь.
Вбивця жертвує своє тіло вбитому, такий благородний закон, дарований буддою Амідою в епоху великої різанини. Але люди не були б людьми, якби не намагалися вивернути будь-який закон навиворіт, пристосувати до своїх корисливих бажань. Отже, життю молодого самурая теж загрожує небезпека.
Тетралогію «Чиста Земля» склали романи-дилогії "Короп і дракон" та "Дракон і короп".

На каналі Г. Л. Олді на Ю-Тьюбі з'явився відеозапис “Інтерв’ю на Городоцькій” з 1/2 Г. Л. Олді (Дмитром Громовим). Ведуча / модератор — Наталі Калиновська. Інтерв'ю було записано 29 жовтня у Бібліотеці Рх (м. Львів, вул. Городоцька, 285). Ласкаво просимо!

Размышления

Художественная достоверность, в отличие от достоверности фактической, это область пересечения трёх факторов: знаний писателя, знаний читателя и художественного решения произведения (совокупности избранных средств выразительности).
Шекспировское художественное решение спектакля вполне довольствовалось табличкой "Лес". И никто не упрекал театр "Глобус" за отсутствие на сцене деревьев и кустов. В то же время у венской оперы другое решение спектаклей.
Третий фактор часто игнорируют или просто не замечают. Тогда достоверность художественная мутирует в фактическую, а произведение искусства - в набор информации, не имеющей эстетической ценности.

Смыслы художественной литературы рождаются на стыке трёх условий: "Что автор хотел сказать" + "Что автор смог сказать" + "Что читатель смог понять". Все условия равноправны. Фактически смыслы рождаются в соавторстве. На одну и ту же книгу разные реакции? Это естественно.

Как только человек начинает говорить про себя не "я", а "мы", я сворачиваю беседу и ухожу. С тем, чье имя Легион, беседовать небезопасно, а король Англии мне ещё не писал.

Задумливо:
Наприкінці 80-х я стояв у черзі за розливним пивом. Пиво тоді бувало нечасто, черги були величезними, і наливали пиво у трьохлітрові банки або пластикові каністри. Й ось за три людини до мене пиво закінчується.
Нещасний чоловічок переді мною ледве не плаче - й раптом б'є сусіда каністрою по голові.
— Ти що? — кричить той.
— А що робити? — галасує нещасний. — Що робити?!
Коли я зараз читаю срачі в мережі, я згадую той випадок.

Коли ще зраночку бомблять
Балістикою з Криму,
Читач вже просить риму... Так,
Бери ту саму риму.

Хорошие книги - Олди рекомендуют

Марина Смагіна: "Волковиці"
Видавництво КМ-Букс, 2016; 224 стор.

Зацікавило таке: авторка – молода, 1994 р. н., поетеса, роман дебютний, диплом "Коронації слова" в номінації "Українське сучасне фентезі"; книжку хвалила Дара Корній, написавши передмову. Ось, прочитав.
І знаєте, що? Непогано, зовсім непогано, а для дебюту так взагалі добре. В іншому разі й розмову затівати було б нема про що. Яскрава своєрідна мова (відчувається вплив поезії), досить складна композиція, що подає історію від різних її учасників, великий розмах за часом дії, емоційний натиск; знову ж таки, карпатський колорит. Кут зору від маленької дівчинки – один; від дівчини, яка шукає кохання – інший; від жінки палкої та ревнивої – третій. Від конюха, хлопця простого і чесного – четвертий, і так далі.
Щоправда, це радше повість, ніж роман. Його б трішки скоротити – пішло б тексту на користь, проявило б м'язи оповіді. Та й дорослішання героїні, що працює віссю книжки, зіграло з книжкою злий жарт. Розмита цільова аудиторія – першу третину книжки я був упевнений, що вона розрахована на підлітків, потім – на юнацтво; у фіналі підтягнулися дорослі проблеми. Тобто читач у віці може, занудьгувавши, закрити книжку в першій третині, а плотське кохання, позапланові вагітності та самогубства можуть отруїти враження юним дівчаткам у фіналі. І так, це не фентезі – це містика, цілком традиційна містика, і шкода, якщо на "Коронації слова" ніхто не відзначив різницю між цими двома дуже різними напрямами.
До речі, у Марини Смагіної з часу видання “Волковиць” вийшло ще кілька книжок: як дитячих, так і “дорослих”. Треба буде якось почитати.

Енді Вейр: "Артеміда" (Andy Weir: "Artemis")
КМ-Букс, 2017. Переклад з англійської — Дмитро Кушнір.

Що тільки не писали в мережі про цю книжку Енді Вейра, автора знаного "Марсіанина": мовляв, і почуття гумору в автора в цій книжці кудись зникло, і затягнуто, і жодного разу не детектив, як обіцяли, і "до "Марсіанина" не дотягує", і багато що ще. Коротше, вкотре переконуюся: не можна вірити мережевим відгукам!
По-перше, в Енді Вейра вийшла дуже захоплива книга. Читав — не міг відірватися. Так, є, як на мій погляд, невеликий перебір з науково-технічними деталями, але, по-перше, ці деталі часто самі по собі цікаві, по-друге, вони, як правило, безпосередньо працюють на сюжет, а також створюють чудову атмосферу місячного міста недалекого майбутнього (це місто й має назву "Артеміда"), а по-третє, перебір, якщо місцями й є присутнім, то, повторюся, невеликий. І захопливому читанню він зовсім не заважає.
Звичайно, це ніякий не детектив. Це напружений фантастичний технотрилер з абсолютно авантюрним сюжетом. А ще це справжнісінька наукова фантастика, де вдало поєднуються наука і техніка, живі й чарівні персонажі, хвацько закручений сюжет і загальний гуманістичний меседж. Так, характери персонажів, можливо, трохи схожі на амплуа, зате всі герої вийшли яскравими і незабутніми, кожен — неповторна колоритна особистість.
І з гумором та іронією в "Артеміді" в Енді Вейра все гаразд. Ні, книжка аж ніяк не гумористична, і навіть вельми драматична — але гумору з іронією в ній теж знайшлося місце, причому їх тут рівно в міру: без перебору смішного, але і без зубодробильної серйозності. Як на мене, "добре, і добре вельми".
У якийсь момент мене трохи здивував легкий наліт наївності, якого я від цієї книги не очікував, але до кінця читання все поступово стало на свої місця. "Це не баг, це фіча!" І це не наївність, а скоріше — доброта. Майбутнє Енді Вейра добріше за наш час. Ні, економічні проблеми, соціальна нерівність, злочини та інший негатив у цьому майбутньому нікуди не поділися, але в місячному місті вбивство, наприклад, є чимось надзвичайним, а порятунок чужого життя, навіть із ризиком для власного — нормою. Порівняйте з тим, що ми бачимо зараз навколо — хоч у навколишній реальності, хоч у книжках і фільмах, — і самі робіть висновки. Особисто мені безумовно подобається той вектор розвитку Людства, що задав Вейр у своїй книзі.
Резюме: захоплива, драматична і водночас несподівано добра науково-фантастична книга від автора "Марсіанина". Рекомендую!

Стихи