Із гуркоту ідеш у тишину

І сам собі бурмочеш: «Ну і ну!»

Чекати страшно: знову загуркоче

І тишу враз відправлять на війну!

Напишеш слово, а у відповідь огуда.

Напишеш знову, а у відповідь огуда,

Що не скажи, а хтось та дорікне.

Так Рагнарок почавсь? Прозріють люди?

Поміж раєм і пеклом ведеться війна,

Пекло й рай пишуть зрання листи — дотемна,

«Ви у пеклі, — згори шлють, — геєни раби!»

«Ад у вас, рай у нас», — пише їм сатана.

Як легко розстрілювати міста!

Тече по вулиці кров-руда,

Слідкують порожні очниці вікон,

Гардини хлюпає борода.

Було спочатку слово, а війна

Зчинилась після. Лопнула струна,

На гострій, гнучій грані тьми та світла

В ночі чиїсь іскряться імена.

Було спочатку слово, а біда

Прийшла потому. Кров’яна вода

Тече в струмках. Стальною сараною

Об’їдені спорожнені міста.

Було спочатку слово й до кінця

Лишиться слово. Маска — пів лиця —

Вросла, пустила корінь. З кожним вдихом

Усе частіше згадую отця.

Небесний Отче й отче мій земний!

Що діяти з війною й при війні,

Коли війні як слову — заборона,

І дим її ховає в пелені?

І відьмин рев ракет… Летять, дурні.

Хай буде світло, де ж воно в ці дні?

«Було спочатку слово…» — тільки чую,

Ні слова більш у відповідь мені.

Є свіжі пагорби, що зрошені слізьми.

У коконах розсипчастої тьми

Убиті нас запитують безмовно:

«Ну то чому ж бо ми? За що ж бо ми?!»

Ненависть. З міді дужої крило,

Свинцевий дзьоб і пір’я наголо

Із бронзи ярої. Це птаха-Стімфаліда.

До нас яким же вітром занесло?

У відповідь — змах мідного крила:

«Я з самого початку тут жила.

Уїдлива, літаю в вічнім страсі:

Не мчить сюди Гераклова стріла?»

Шукаєш виправдання? Значить, винний ти.

Зрадів? І знову значить це, що винний ти.

Ридаєш? Винен! А смієшся? Теж!

До пекла так наводяться мости.

Страждання — то загрозливе вино.

Коли ударить в голову воно,

Здається, що ніхто так не страждає,

Так мучитися іншим не дано.

І ось вже правий мученик стократ,

І ось уже він цар, тиран, сатрап,

Йому б — похмілка зранку милосердям,

Та холодильник не бажає потурать.

Приходять люди зі скритим профілем

І всяк явля себе Мефістофелем,

Карають, милують, вчать, шанують —

Блог бур’янами вони руйнують.

Дружку, ти не удома, ти в гостях,

В новинах не згадають. Справи — швах!

Задумайся про це ти перед тим, як

Качучу танцювати на кістках.

Мир схуднув так, що губляться штани,

Дні миру добігають краю, видно.

Мир жить при мирі не зуміє гідно,

Бо не прожив і дня ще без війни.

Коли не можна звать війну війною?

— Потоп, — сказали бідоласі Ною,

Та диявол називав потоп інакше —

Спецоперацією проливною.

— Ти ж бо, брате, худий. Мені жити товстим?

Чи не те, брате, п’ю, чи не те, брате, їм?

— Ні, тут справа у часі, бо часу немає

В мене, брате, займатись безглуздям таким!

А вірші що? Не куля, не снаряд,

Бо не вбиває слів відважних ряд,

Чи ко̀ристь є від слів? Вони не скажуть:

У вічності задумливо парять.

А бездіяльність дружить з самоїдством,

З дитинства. Ясно це — не треба й слідства.

Немає справ — сидиш, гризеш себе,

Доїв себе — їси всіх по сусідству.

Виночерпію, лий-но вина, не вини,

В цьому красному горя немає, ціни!

Що ж ти ллєш мені, хлопче? У білому цьому

Гіркий присмак полину та блиск сивини.

Навіжене і дике це слово — «приліт»,

В нім розбризканий дім, як розбризканий лід,

Розлітається вщент під підборами злими,

Все, чим люди жили, йде на дно. Гине й слід.

«У листі сяють вишні — краплі крові…

Банально? А бажання гонорові:

По-іншому сказати, та не вийшло:

«В траві блищать краплини крові — вишні…»

Приходить розумний і плескає по плечу:

«Тепер, — промовля, — буде так. Ти мене почуй!

Не хочеш? Та це ж необхідно для тебе, друже!

Люблю я тебе, дорогенький, тебе я навчу».

Приходить і добрий. Він гладить, цілує взасос.

Говорить: «Я ридма ридаю, почувши твій SOS,

Та тільки добро, зрозумій, має бути із кулаками:

Ось джеб лівою,

хук правою,

ще один хук.

Ось!»

Приходить і правильний, циркуль в руці трима.

«То що, — каже, — скинув вже зайву вагу? Нема?

Корисно це і креативно, ти ж бо мій герой,

Я все намагаюсь, та тільки ніяк!» — обійма.

І так вони ходять з обіймами, вприскують яд,

Із ними іще хтось шикується в радісний ряд,

Їм якось зібрався я з гідністю відповісти,

Так рота заткнули, хоч я їм — повірите? — «брат»!

Хаямки (рубаят 2022-2023 р.)