Вінок касид

Грозо, грозонько нічна — ти для душі мов пишні шати,

Не спіши мене втішати, спалахнути дай без меж,

Бути дай самим собою, подаянням і мольбою,

Скромністю та похвальбою, вбивцею і вбитим теж!

Не ставав я на коліна — що мені чужі моління?

Не прощав образ глумління — сам пізнаю смак пожеж!

В мене серце — ад пустелі, в пеклі не боюсь пательні,

Гордість, що міцніш за скелі, то найкраща із одеж!

Я любов'ю чорнооких, захватом боїв жорстоких,

Сонця в небі першим кроком задоволений. Авжеж!

Лиш мені — кохання досвіт, лиш мені — мій кінь, та й досить,

Незабутній долі досвід — лиш мені. За мною стеж!

Ворог мій загибель здибав, бо від Басри до Магрибу

Спів душі Абу-т-Таїба переможе врешті-решт!