Генерали готуються знов до війни,

Що вчорашня,

І купаються радо в червонім вині,

Їм не страшно.

Чорне небо спаде о ранковій порі —

Камінь з мулом.

Генерале, на що ж бо наш вік захворів?

На минуле.

Нема в окопах атеїстів.

Коли шалений і вогнистий

Над головою мчиться шквал,

Ти бачиш берег кам’янистий,

Де у дитинстві побував,

У горах стежку, чайок, море,

День відчайдушний і прозорий.

І цей осяяний лубок

Спокійно промовля: «Я бог».

Я йшов по злих уламках скла

Узимку на вокзал.

Як жовном змучена скула!

Багато я сказав

Калічним куполам церков,

Руїнам від будов,

Кіоску справа — ось впаде,

Рекламі зліва (стос ідей!),

А в небі меч (азохен вей!)

І я Дамокл немов.

Меч не висить — клює, разить.

Розперезався, паразит.

Я йшов з об’ємним рюкзаком,

За мною йшла війна.

Так дід мій топав з речмішком —

Лихих часів ціна.

Понівечений люк. Воді

Прогріти рів — схолов.

Скакати на кістках біді,

Сміятись, клятій: «Як діди!»

А я кричав (кому? куди?!),

Неначе бідний Йов.

Утіха в очі зазира:

Не бідний Йорик? То й гаразд.

Розбитий брук аж голосив,

Я поки йшов — не змовк.

На засув серце я закрив,

А розум на замок.

Це Вихід чи троян війна?

Жду бурі дикий лет!

Ось вчора тут була стіна,

А зараз тут живе війна,

«Ти Одіссей!» — співа струна.

Та ні ж бо, я Олег.

Крізь біль і гнів, біду страшну

Вернусь. Колись-бо поверну.

Чашка із чаєм.

Взимку змерз подорожній,

Гріє долоні.

Було спочатку слово, а війна

Зчинилась після. Лопнула струна,

На гострій, гнучій грані тьми та світла

В ночі чиїсь іскряться імена.

Було спочатку слово, а біда

Прийшла потому. Кров’яна вода

Тече в струмках. Стальною сараною

Об’їдені спорожнені міста.

Було спочатку слово й до кінця

Лишиться слово. Маска — пів лиця —

Вросла, пустила корінь. З кожним вдихом

Усе частіше згадую отця.

Небесний Отче й отче мій земний!

Що діяти з війною й при війні,

Коли війні як слову — заборона,

І дим її ховає в пелені?

І відьмин рев ракет… Летять, дурні.

Хай буде світло, де ж воно в ці дні?

«Було спочатку слово…» — тільки чую,

Ні слова більш у відповідь мені.

Невеселі вірші

Пишуться та пишуться,

Наче справи грішні

В небесах колишуться,

Долу падають дощем

У міста та села,

Що ж, нехай,

Чекаєм ще,

Будуть і веселі.

Із гуркоту ідеш у тишину

І сам собі бурмочеш: «Ну і ну!»

Чекати страшно: знову загуркоче

І тишу враз відправлять на війну!

Напишеш слово, а у відповідь огуда.

Напишеш знову, а у відповідь огуда,

Що не скажи, а хтось та дорікне.

Так Рагнарок почавсь? Прозріють люди?

Поміж раєм і пеклом ведеться війна,

Пекло й рай пишуть зрання листи — дотемна,

«Ви у пеклі, — згори шлють, — геєни раби!»

«Ад у вас, рай у нас», — пише їм сатана.

Я не бажаю вашим дітям

Того, що пережив мій внук,

Вам, хто рішив, що він в одвіті,

Хто звав війну.

Тим, хто листи в підтримку кидав,

В них кликав-прославляв війну,

Хай мирно спиться вашим дітям

У тиші сну.

Хай не ночують у підвалах

Вони під бою страшне тло,

Де лиш собака зігрівала

Його теплом.

Кусала стужа пальці жалом.

А інтернета згаснув німб.

Ні, не бажаю. Не бажаю.

Ні. Тричі ні.

Розжиріли яструби війни,

Не літають,

Постять, постять пости пацани

Та читають.

Дзьобом клац! — і пост в короткий строк

Й коментар,

Так душею плинув до зірок

Й там літа.

Ненависть. З міді дужої крило,

Свинцевий дзьоб і пір’я наголо

Із бронзи ярої. Це птаха-Стімфаліда.

До нас яким же вітром занесло?

У відповідь — змах мідного крила:

«Я з самого початку тут жила.

Уїдлива, літаю в вічнім страсі:

Не мчить сюди Гераклова стріла?»

Савл іде по дорозі в Дамаск,

Розуміючи: шлях вийшов боком.

На дорозі диміє КАМАЗ,

Віртуальне обурення мас,

Верхові. Бурмотить Мор: «Чума-с!»

Нема бога.

Не важливо, що путь затяжна.

Важко рухатись проти рожна.

Савл іде, спотикається Савл,

Шапка неба на голову давить,

І гримочуть бої по лісах,

Кров на вусах вождів не згаса,

Все тече, але й в рот (чудеса!)

Попадає.

Савл без тями, розбитий, оден,

Савл уперто іде на рожен.

Він іде, сам не знає куди,

Камінь вічності б’є по кресалу,

Червоніє в ріці не-вода,

Закипає в котлі не-їда.

І бреде, бурмотить: «От біда…»

Бог за Савлом.

Верхові їм звільняють дорогу.

«Хай ідуть, — промовляють. — Нічого».