ЗАМЕРЗЛИЙ ДЕНЬ

Війна снігами йде гола й боса,

Замерзлий день і кривавий слід,

Скоринку кришить, уголос просить:

«Ціп-ціп, хто змучивсь, оглух, осліп!»

Поїжте хлібця, шановні люди,

Прийдіть усі, хто від бід сумні,

Війна вас втішить, війна полюбить,

Куди ж вам дітися без війни?»

Війна снігами йде гола й боса,

Замерзлий день і кривавий слід:

«Навіщо вас бережу, бідося,

Від туги злої та марних літ?

Справляли лежні, справляли сидні,

Вже у пилюці геть зацвіли,

Мені ж вас шкода, немає сили,

Ану ж бо, встали, ану пішли!

Ану гуртом, з усіх ніг за мною,

Сліди топчи, кров у ямку злий,

А хто не хоче піти з війною,

Той і приляже в сирій землі.

Лежи мішком, наче впав з обозу,

Не пам'ятай, що там, як і де…»

Війна снігами йде гола й боса,

Кривавий слід і замерзлий день.

Постривай, не стріляй, опусти злісний ствол,

Адже нині — ти ще пам'ятаєш? — Різдво!

Чи не все там одно, за яким воно стилем?

Що мовчиш? Що стріляєш? Звіряче єство?

Постривай, не пиши, видаляй-но цей пост,

Бо у ньому отрута й смердючий компост,

Адже нині — ти ще пам'ятаєш? — неділя…

Що мовчиш? Публікуєш? І срач-пилосос?!

Постривай, не здавайсь, не тремти, не біжи,

Бачиш — скрізь вороги. Скрізь ворожі ножі.

А родина та друзі — за спиною в тебе…

Що мовчиш? Що, не чуєш? Крик: «Допоможи!»

Постривай, не пиши, не біжи, не стріляй,

Поки небо горить і кружляє земля,

Відмовляйся від чогось, що стане дровами

В топці пекла, що вічно чортів забавля.

БАЛАДА ТАКОЇ ЛЮДИНИ

Кажуть, десь є дракон, всіх драконів страшніш,

Їсть старих і малих, їсть корову та миш,

Що не замок — невдовзі руїни одні,

З пащі лине вогонь, і в очницях вогні.

Кажуть, десь там є троль, чисте втілення бід,

Ґвалтівник, людожер, розбишака-сусід.

Будь ти лицар чи швачка, жебрак чи купець, —

З будь-кого троль наварить собі холодець!

Кажуть, десь ще є відьма — хай лихо мине!

Смак поганий у неї та око дурне,

Проклинає усіх, лиходійка руда,

І куди тільки плюне, там миттю біда.

Кажуть, є ще на світі людина така,

Що з його голови найстрашніше стіка,

Відьма, троль і дракон — то забавка пуста,

Якщо він раптом вирішить: час вже настав.

І той час наступає на місто ордою,

І дітей у бараках годують бурдою,

І з кінцями не сходяться більше кінці,

Й бенкетують у темряві старці-мерці.

І людина така каже: «Так, я такий!»

І руїнам шле радісний помах руки,

І усміхнене щастя не сходить з лиця

У старого мерця.

ВЕРЛІБР РОЗУМІННЯ

Коли нічого не розумієш,

Ну геть не розумієш

І не світить,

Починай говорити.

Говори гучно, виразно, вголос,

Що хочеш, що спаде на думку,

Ляже на язик.

Сон рябої кобили, дурня, маячня,

Головне, не зупиняйся,

Й вони прийдуть.

Почнуть слухати, кивати, погоджуватися,

Розуміти,

Сперечатися, заперечувати, не погоджуватися,

Розуміти,

Зневажати й хвалити, підносити й топтати,

Розуміти все-все,

До останньої краплі,

А останньої не буде,

Тому що ти не зупиняєшся,

Тому що не буває,

Щоб говорили без поняття,

Так довго, й без поняття,

Так голосно, й без поняття,

Так виразно, й без поняття,

Погоджувались і сперечалися,

Зневажали та хвалили просто так.

Ти тільки не замовкай,

Якщо почав, не зупиняйся.

Інакше не встигнеш озирнутися

У тиші,

Як тебе зрозуміють до кінця,

Висмокчуть, як павук муху,

Й викинуть порожню оболонку,

Щоб розуміти когось іншого,

Поки він говорить.

А ти залишишся наодинці з собою,

Згадаєш, що не розумів,

І зараз не розумієш,

Ну геть не розумієш,

І не світить.

Що тепер, у вир головою?

Починай говорити.

«Ось, — каже, — бач, я правда,

Правда ж, мені ви раді?

Де вихвалянь рулади?

Де нагород ефект?»

Гімни ревуть Орфеї,

Porsche дарують феї,

Склавши в рюкзак трофеї,

Далі йде чесний фейк.

БЛЮЗ НА ДВОХ

Сідай-но поряд, братку, та будем пити, поки горло є,

Сідай-но ближче, братку, та будем пити, бо в нас горло є,

Раз вже пішла така п'янка, так є й у долі горлянка,

Мені казали, вона поруч стає.

Бери гітару, братку, та заспіваймо, поки сили є,

Пройдись ладами, братку, та заспіваймо, бо ще сили є,

Які, ти кажеш, в нас сили, коли від крику осиплі,

Я відповім: співай, не парся, oh yeah!

Згадаймо наших, братку, в змозі ми згадати усіх,

Ось хліб на склянку гірку — та сипонемо імена, наче сіль,

Свої завжди зі своїми, та імена разом з ними,

Війна-падлюка пре на нас звідусіль.

Усі паролі, братку, ми зберегли — в сирій землі, у хмарках,

За що боролись, братку, те й зараз маємо — в землі, у хмарках,

Які, до біса, паролі, коли у цирку гастролі,

І у жонглера дві синиці в руках.

Сідай-но поруч, братку, співай та пий, хай грець падлюці-війні,

А зрада — покруч, братку, суцільна піна, а не хвиля, ні,

Ще нині разом ми, звісно, в нас є горілка та пісня,

І ми не лаємо часи навісні!

ВЕРЛІБР ВЕРЛІБРУ

Зараз у моді верлібри,

Віршами вважаються тільки вони,

Все інше — архаїка,

Бабусин мотлох,

Дідове канотьє.

Рима — поганий тон,

Ритм — пережиток минулого,

Залишилося тільки з'ясувати,

Який безформний рядок краще —

Довгий чи короткий,

Яка відсутність рими прекрасніша —

З натяком чи без.

Свобода самовираження —

Так вони кажуть,

Геть умовності та рамки!

Й навіть часом кажуть —

Геть розділові знаки!

Постмодернізм, гіпермодернізм,

Суперпуперлупермодернізм

І ще, здається, мешап,

Чим би він не був.

Іду, співаю:

«Вгору-вниз, модернізм,

Вірю, влип — двері у верлібр!»

Випадкова рима,

Хиткий ритм,

Дідове канотьє,

Хвацько збите на потилицю.

А міф старий вже змінюється знову,

Проспектів назви — всі з нової ноти,

І в пам'ятника голова нова

Красується, мов модерновий то̀тем,

А поруч хтось розумний, вічний воїн,

Все пише електроном у блокнотах

Розумникам, і зраду викрива.

І літери — сторо̀жами конвою,

Абзаци — штурмові загиблі роти,

І в захваті волають ідіоти,

І стогін, наче пісню, хор співа.

Та міф новий змінився на новий,

На найновіший. Був чужий, став свій,

Свій в чужі пошився. Вий, не вий,

До змін наступних нулик діловий

Себе, бач, одиницею вважає.

І війни брязкотять,

І в'ються жахи,

І Ної знов ковчеги в шторм ведуть,

Тварюки в трюмі комбікорм жеруть,

А дехто їсть сусіда.

Параноїк

Одвічно правий, хоч не лізе в Ної.

Ми вже казали: нулик діловий.

І стежить запопадливий кривий

За вірними сліпими.

Дощ стіною.

…якщо цей допис негучний

Раптово прозвучить

І більше лайків набере,

Ніж зичний політсрач,

Здивований цим буду я

Та рішення прийму,

Що світ цей, може, й не лайно

І хай собі живе.